Зінаїда РОМАЩУК, член Асоціації дослідників Голодоморів в Україні
v v v ...Он серед жнив голодні діти — Голосить Мати над Дитям, Он діти закривають очі своїм батькам та матерям... Он села вимерли, І досі — хтось тужно пташкою голосить... Серед земних твоїх обнов голодні вікна проглядають... Втомився Світ од горя й сліз, — знов ти своє невиннеє Дитя у землю втомлено спускаєш... Хіба забути незабутнє? — Заупокійну колискову співає Мати Зубожіла... ... Чиї Імена то?.. Чиї ото Долі?.. Чиї оченята, мов зорі, мов зорі?.. Умертвлені діти, — мов квіти, німі — То спалені зорі — то душі живі... v v v Одні могили на землі... Одні, засіяні людьми: Де поле мало бути, ліс, де річка, став чи гай беріз... — могили скрізь... ... Могилою... Чому ж він став, отой ошатний рідний край, Великою Могилою?.. v v v Хто їм співатиме Хорали? Хто їм Молебні почита? І до якого тепер Храму насущний хліб їм понесем? Йшла — бачити, Йшла — чути, Йшла — молитись ... І зоставалась Бути тут. І нас, живих, Ішла вона Просити: Молитися За кожного — За всіх. Молитися, Аби їх Пам’ятати. Молитися, — Щоби На світі Жити, Щоби життя Продовжити Живим... v v v А ще Вона, Свята Мадонна, Просила Нас Світам Сказати: Живі Живуть, Щоб Пам’ятати. Живі Живуть, Аби сказати, Аби молитися За всіх. ... Бо пам’ять — То і є життя, Й живі Живуть Після живих. м. Володимир-Волинський.
