НЕ ТРЕБА НАС ДУРИТИ

Чим переймалася і з чого дивувалася впродовж останнього часу редактор відділу соціального захисту газети «Волинь-нова» Євгенія СОМОВА.

…ГАЛОПУЮЧИМИ ЦІНАМИ НА ПРОДОВОЛЬЧИХ РИНКАХ
Моя колишня однокурсниця — ходяча енциклопедія анекдотів. Люда знає їх безліч і розказує так, що живота надірвеш зі сміху. Я ж належу до тих, хто сьогодні почує, а завтра забуде. Ну не хоче моя пам’ять тримати анекдоти! Але цей чомусь вкарбувався. Може, тому, що актуальний нині?
На «Привозі», відомому Одеському ринку, між м’ясними рядами походжає чоловік. То тут шматочок ковбаси попробує, то там.
— Мужчина! — гукає одна з продавчинь. — Шо ви ото вже годину ходите і нічого не берете?! Вам шо, нічого не подобається.
— Подобається.
— Шо, грошей нема?
— Є.
— Так купуйте.
— Для чого?
— Шо би їсти!
— А я шо роблю.
Очевидно, невдовзі й нам, аби скуштувати ковбаски, доведеться отак «купувати». Ціни ж захмарні і не для кожного гаманця. І продовжують зростати. Прогнозують, що до нового року м’ясо подорожчає, бо скоротилася пропозиція. Уже зараз на луцьких ринках відчувається його дефіцит. Прилавки напівпорожні. Сільські господарі бідкаються, що збільшилась собівартість виробництва свинини. Мовляв, дорого годувати живність. Подорожчали корми, електроенергія. Щодо яловичини, то хоча й поголів’я худоби скоротилося, але попит на неї невеликий. Ціна ж захмарна — більше 100 гривень. Безупинно дорожчають овочі, фрукти, молокопродукти, яйця… Останні стали золотими. Заплатити 25 — 27 гривень за десяток може не кожен. Тож малозабезпечені лучани купують їх уже не десятками, як раніше, а поштучно. При мені на ринку бабця попросила дати їй чотири яйця. На більше, сказала, грошей не вистачає. На продукти харчування доводиться щомісяця викладати усе більше коштів. За даними головного управління статистики в області, волиняни витрачають 3 гривні сукупного доходу із кожних 5 на харчі, на непродовольчі товари — кожну 4, а на оплату послуг — кожну 10 — 11. Тож ряди бідняків поповнюють нині ті, котрі донедавна ще не вважали себе такими.
І якщо подорожчання овочів, фруктів, яєць, молока ще можна пояснити сезонністю, девальвацією гривні, то чим пояснити очікуване подорожчання хліба? Зернові ж вродили цьогоріч добре. До того ж спостерігається динаміка зниження цін на них на світовому і внутрішньому ринках, дешевшають газ і паливно–мастильні матеріали для промисловості. Отже, повинні й транспортні послуги вартувати менше, і відповідно вартість хліба мала б знижуватися, а не підніматися. Він же належить до соціальних продуктів, якими харчуються найбідніші верстви населення. Здавалося б, за ціноутворенням на хлібопродукти повинна стежити держава, а в разі підвищення вартості мав би втрутитися Антимонопольний комітет, Міністерство агрополітики. Але ж мовчать. І як результат, споживачі залишаються беззахисними перед торговими мережами і щоразу біднішають. Тож чи варто дивуватися, що черги за соціальним хлібом стають довшими. Після недовгого періоду ситості знову доводиться рахувати копійки, купувати вчорашні батони.

… ЄВРОПЕЙСЬКИМИ ТАРИФАМИ НА КОМУНАЛКУ І СУБСИДІЙНОЮ «ЩЕДРІСТЮ» УРЯДУ
Нові тарифи на опалення шокують. Тож чи варто дивуватися, що бабця із Черкащини, отримавши квитанцію про сплату за спожитий у жовтні газ, повісилася. Сума, зазначена у ній, перевищувала пенсію старенької. Хоча, як виявилося згодом, даремно жінка перестрашилась. Платити треба було менше, ніж зазначено в ній. Газовики… помилилися. Але ж бабцю не повернеш.
Бажання накласти на себе руки може з’явитися не в одного українця після того, як отримає квитанцію за комуналку. Адже в листопаді за опалення ми розраховувалися за півмісяця жовтня. Тобто платили 50 відсотків від повної вартості послуг. А вже у грудні сплачуватимемо за цілий місяць. Отож, якщо опалення двокімнатної квартири торік обходилося в 450 — 500 гривень, то нині сягне 1000. Чи не забагато для зубожілих українців? Не потягне народ такої суми, перестане платити. Отже, повернемося у 90–ті роки? Знову будуть списки боржників на тумбах для оголошень, дверях під’їздів. Невже цього не розуміють в уряді? Думається, що чиновники закривають очі на проблему, говорячи, що підвищення тарифів на тепло вимагає Міжнародний валютний фонд. Не треба нас дурити, панове, ставити усе з ніг на голову. Ця інституція не хоче, щоб платежі громадян покривали собівартість тепла. Вона вимагає оптимізувати тарифи і зробити прозорими та економічно обгрунтованими. Нам лише вказують на проблему — мільярдний дефіцит НАК «Нафтогазу». Економісти переконують, що є маса варіантів, як вирішити її, але уряд обрав саме той, який буде здійснюватися за рахунок коштів громадян. Простіше потрусити їхні гаманці, ніж узятися за монополістів, які поставляють тепло.
Українцям кажуть: «Хочете жити по–європейськи, то платіть, як у Європі за комуналку». Ми б не проти, якби нам дали європейські зарплати. А ми маємо їх?
І ще одне каверзне запитання хотілося б поставити уряду: «А розрахунок вартості комунальних послуг нам роблять як у Європі?». По–моєму, підприємства–монополісти встановлюють їх зі стелі. Адже чітко визначеного алгоритму розрахунку тарифів немає. Монополісти закладають у них усі свої витрати, зокрема і на діряві тепломережі — ми платимо не лише за обігрів квартири, а й вулиці. Втрати теплоносіїв у нас становлять майже 40 відсотків, тим часом, як у країнах Європи — 10—12 відсотків. Відчуваєте різницю? Експерти кажуть, що тарифи реально знизити удвічі, запровадивши енергозберігаючі технології, які допоможуть зекономити газ. Ми ж намагаємося вирішити проблему за рахунок надання субсидій. Держава частково відшкодовує вартість тепла… з кишень пересічних українців, платників податків. З початку нинішнього опалювального сезону кількість бажаючих отримати субсидії суттєво зросла. Чотири мільйони українських сімей уже оформили державну допомогу і чимало чекають її. Але чи вистачить отих виділених державою 24,5 мільярда гривень на субсидії? Чи не краще було б дати людям нормальні пенсії, зарплати? До того ж українці, які спробували оформити субсидії, вже відчули недолугість системи їх надання. Невдоволення викликає забюрократизованість процесу надання державної допомоги. Трапляється, що у них вимагають довідку… на довідку. Скажімо, моя сусідка, мати учасника АТО, звернувшись за нею із довідкою з військкомату почула: «Треба, аби й сусіди підтвердили, що ваш син перебуває там». А пани Яценюк і Розенко казали, що оформити субсидію буде просто і легко. Спробували б самі отримати її.

… ЖИВУЧІСТЮ ВАЛЮТНИХ МІНЯЙЛ
Дорогою на роботу спостерігала таку картину: біля валютника, від якого щойно відійшов клієнт, зупинився поліцейський патруль. Я вже й рота розкрила, сподіваючись побачити цікаве видовище. От, думаю, стану свідком, як спіймають міняйлів «на гарячому». Якби не так! Хлопці поговорили і пішли.
Подібне, думається, мали змогу не раз спостерігати лучани у центрі міста. Тут, біля магазину «Пано», під боком обласного управління поліції, кучкуються валютники. Пересічним лучанам вони не заважають. Правоохоронцям, схоже, теж. Усі живуть за принципом кота Леопольда із відомого дитячого мультику: дружно і мирно. Та чутки про те, що міліціянти, чи як нині їх називають поліціянти, начебто «кришують» валютників, таки дістали їхнє керівництво до печінки, бо ж на одній із прес–конференції розсекретило інформацію, скількох міняйл оштрафували за незаконні операції, скільки коштів конфіскували. Запевнило, що не даватиме їм спуску, буде боротися. Ще й залучить Державтоінспекцію. Щоб не міняли валюту з машин, головний поліціянт області Петро Шпига пообіцяв поставити біля магазину «Пано» автівку з правоохоронцями. Сказав і, певне, забув, бо ж не видно автівки, а валютники як стояли, так і стоять.
На закид щодо неефективної боротьби з ними у правоохоронців є відмовка. Мовляв, заважає недосконале законодавство. Покарання за незаконний обмін валюти символічне. Подібні дії в Україні не є злочином, а лише адміністративним правопорушенням. Тобто, найгірше, що загрожує вуличним міняйлам — це штраф від 30 до 40 неоподаткованих мінімумів доходів із конфіскацією валюти, з якою спіймали, або попередження без будь–якої конфіскації. До речі, через рік правопорушення погашається і людина вважається такою, що не притягалася до відповідальності. Тож не дивно, що йдучи у супроводі людей в погонах для складання протоколу, валютники посміхаються. Вони ж юридично добре «підковані». Розуміють, найгірше, що загрожує їм, — скромний штраф. Можливість втратити грубі гроші теж не лякає. Навчилися зводити її до мінімуму. При собі тримають невелику суму, а основну — в колеги, який, забачивши, що товариша оточили правоохоронці, «робить ноги». Тож і не дивно, що при затриманні вилучають мізерію.
Старі оперативники кажуть, що в радянські часи за незаконний обмін валюти карали суворіше. І все одно позбутися цього явища не вдавалося. Отож, нині, коли передбачені м’які штрафні санкції, репресивні заходи не будуть ефективними. То, може, не варто боротися з міняйлами, варто увести їх у національний класифікатор професій і змусити платити податки? Адже ворожок, представників інших екзотичних професій внесли туди.