Сьогодні — Всесвітній день боротьби зі СНІДом, 3 грудня—Міжнародний день інвалідів. До цих дат традиційно планують масові заходи, які мають нагадати усім нам, що від недуг і бід ніхто не застрахований. Та хіба думається про таке, якщо ти повен сил, життєвої енергії і маєш стільки справ, турбот? Ковзне око на статистичні дані про кількість ВІЛ-інфікованих, про армію людей з обмеженими можливостями, але чи сколихнеться серце?..
Галина СВІТЛІКОВСЬКА, заступник головного редактора газети «Волинь -нова»
Сьогодні — Всесвітній день боротьби зі СНІДом, 3 грудня—Міжнародний день інвалідів. До цих дат традиційно планують масові заходи, які мають нагадати усім нам, що від недуг і бід ніхто не застрахований. Та хіба думається про таке, якщо ти повен сил, життєвої енергії і маєш стільки справ, турбот? Ковзне око на статистичні дані про кількість ВІЛ-інфікованих, про армію людей з обмеженими можливостями, але чи сколихнеться серце?
—Донька мусила мерзнути на Театральній площі, бо вшановували жертв СНІДу. От ви мені скажіть, чи треба стільки «трубити» про цю хворобу? Хіба від серцево-судинних проблем, онкології, гепатитів не частіше помирають, аніж від СНІДу. Та й заражаються вірусом імунодефіциту переважно наркомани та гомосексуалісти. А моя дитина через них застудилася, — нарікала колись мама студентки медколеджу. — ВІЛ-інфікованих лікують від гепатиту С безкоштовно, а звичайним пацієнтам треба купувати непомірно дорогі препарати за власні гроші. Хіба це справедливо?- висловлювали кілька років тому обурення родичі тих, кого підстеріг гепатит- убивця, прийшовши до редакції. Цільова допомога солідних міжнародних інституцій, активність всеукраїнських громадських організацій, які об’єднують ВІЛ-інфікованих, діяльність державних Центрів боротьби зі СНІДом, справді забезпечували певну захищеність цієї категорії хворих. Але, на жаль, не настільки, аби можна було сказати, що проблема СНІДу в Україні стала менш актуальною. Та й міряти, чия біда більша, болючіша, смертельніша —справа не мудра. Торік у нашій газеті була розповідь про дівчину, життя якої згасало, і рідні просили матеріальної підтримки у небайдужих людей. «Допомога потрібна, але надії на порятунок нема, кажуть, остання стадія СНІДу. Мати ним «нагородила» і сама давно померла»,-- по секрету зізналася родичка хворої, коли принесла до редакції реквізити благодійного банківського рахунку. За розголошення діагнозу передбачено сувору відповідальність. Та ми й не збиралися його оприлюднювати, бо яке це мало значення—СНІД у малої чи ні? Страждання приреченої і її бідової сільської родини — ось що пекло душу. Вірус імунодефіциту виявляють і у благополучних, добропорядних, безневинних, кажуть медики. Про шляхи поширення вірусу, епідемію, здається, всім давно відомо. Але якщо ми здорові, зовсім не хочеться згадувати про хвороби, травми, нещасні випадки. І коли соціологи поцікавилися, як ставляться батьки до того, щоб в одній групі дитсадка разом із їхніми чадами виховувалися малюки з серйозними недугами, в тому числі й ВІЛ-інфіковані, то майже всі опитані відповіли, що не схвалили б цього. Байдуже, що передача вірусу їхнім дітям не загрожувала б. Відводимо погляд, коли бачимо людей в інвалідних візках, дітей з особливими потребами. Відгороджуємося, воліємо не перейматися чужим болем. Легше подати гривню милостині, аніж подати руку, підсобити здолати високий бордюр на тротуарі чи допомогти неповносправному зайти у тролейбус. Не хочеться порушувати внутрішній комфорт? — Коли відводять очі — не найгірше. Буває, пальцем показують у твій бік, сміються з вад зовнішності. А ще допікає, коли починають з цікавості розпитувати, шкодувати: «Як ти, бідолашний, можеш так жити...». Ми не потребуємо жалощів, ми — сильніші духом за здорових,-- такі слова почула від членів молодіжної громадської організації «Джерело життя». Наші співгромадяни з обмеженими можливостями й справді мужні, загартовані важкими випробуваннями. Вони гідні поваги і захоплення. І коли ми в чомусь намагаємося зарадити їм, то мусимо розуміти, що при цьому допомагаємо в першу чергу собі. Рятуємо свою душу від ожиріння, від тлущі байдужості, черствості. Від цинічного самозаспокоєння: мене це не стосується. Нехай оминають вас біди. Але не забуваймо про тих, кого вони вже спіткали.
