У свої 80 Марія Василівна Муляр усе ще жвава та енергійна і, як й раніше, рветься до роботи...
У свої 80 Марія Василівна Муляр усе ще жвава та енергійна і, як й раніше, рветься до роботи: “Діти мені кажуть: не йди, мамо, на поле, а я іду, бо не можу без землі”. Їй болить, що поля колишнього радгоспу “Волинський”, у якому пропрацювала усе життя, родять нині бур’яни. “Подивлюся на зілля, що росте на полі, яке назване моїм іменем, і плачу. Чого ніхто хазяйновитий не приб’ється до землі, не засіє її. Вона ж родюча, може давати хороші врожаї. Для чого нам у чужих державах зерно купувати?”— допитувалася у журналістів Марія Василівна. Змалечку їй довелося тяжко працювати. Пережила й голод 33-ого року, який лютував на її рідній Київщині. Потім був концтабір Майданек і втеча з нього, робота у польських господарів, які, на щастя, не ображали, полюбили працьовиту українку, як рідну доньку. У 1946 році юна східнячка приїхала на Волинь до тітки. Тоді якраз організовувався колгосп, тож записалася до нього. Компанійську і веселу Марійку дівчата обрали ланковою. За високий врожай буряків у 1954 році Марії Муляр вручили Золоту Зірку Героя. У свій ювілей іменинниця приймала вітання від дітей Надії та Михайла, п’ятьох внуків і шести правнуків. Були й представники влади. Голова обласної ради Василь Дмитрук, щойно приїхавши з Києва, поспішив до іменинниці, щоб вклонитися цій достойній жінці і засвідчити своє шанування за душевну щедрість, великий вклад у сільськогосподарську галузь області. Квіти, Подяка голови облради і подарунок дуже розхвилювали іменинницю. Привітав Марію Василівну й заступник голови облдержадміністрації Степан Родич. Найщиріші побажання адресувала їй делегація представників районної влади, яку очолювали голови Луцької районної ради Юрій Сургент та райдержадміністрації Вадим Науменко. Втішили жінку й привітання подруг по ланці та колишнього директора радгоспу “Волинський” Миколи Сятковського. Євгенія СОМОВА. Фото Жоржа КОВАЛЬСЬКОГО.
