Нещодавно ТСН передала такий сюжет: «Унікальна залізнична станція працює на японському острові Хоккайдо. Потяг зупиняється тут двічі на день у різний час...
Сергій НАУМУК, редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова»
Нещодавно ТСН передала такий сюжет: «Унікальна залізнична станція працює на японському острові Хоккайдо. Потяг зупиняється тут двічі на день у різний час. А все тому, що цим маршрутом подорожує одна людина — учениця старших класів. Дівчина живе поблизу віддаленої станції, звідки щодня їздить до школи. Кілька років тому керівництво японської залізниці вирішило призупинити рух за цим маршрутом через його непопулярність та збитковість. Та коли дізналися про школярку — відновили рух. Нині графік руху поїздів залежить від розкладу занять унікальної пасажирки. Але невдовзі станцію таки закриють, бо у березні дівчина закінчує школу»
Сюжет йшов наприкінці випуску, а на сайті розміщений у розділі «Цікавинки». Але його перегляд навіяв зовсім невеселі думки. Сама по собі інформація справді виглядає курйозом: потяг курсує заради однієї людини, навіть його рух пристосували до розкладу занять дівчини у школі. Але вдумаймося: потяг курсує заради ОДНІЄЇ людини! Одразу згадав про наші приміські дизель–потяги. Вічно обдерті, вони дедалі менше пристосовані до потреб людей. На всі скорочення дизелів у чиновників залізниці одне пояснення: нерентабельно. Дійсно, приміські перевезення найчастіше в мінусі. Навіть зупинятися на станції заради однієї людини — збитково, не те що запускати цілий напрямок. Але ж не все може приносити прибуток, є ще й соціальний бік питання. Для багатьох у глибинці дизель–потяг — єдиний транспорт, яким можна добратися до міста. Воно було б добре закрити усе «нерентабельне». А ще підняти ціни на товари та послуги і водночас не платити належних зарплат та пенсій. Але хто ж тоді споживатиме товари і послуги? А якщо серйозно, то прикро, що наші установи (йдеться не лише про залізницю) дуже далекі від усвідомлення того, що інтереси людини (навіть однієї!) повинні бути на першому плані. Ну де ви бачили, щоб в Україні через одну людину дизель–потяг, який відмінили, знову запустили? Такого ще не було. І не скоро буде. У нас швидше навпаки: усі криком кричать, що той чи інший рейс вкрай необхідний, але його скорочують. Якщо вже говорити саме про цей вид транспорту, то він міг би суттєво конкурувати з автомобільним. Проте останніми роками розклад дизель–потягів ніби навмисно складений так, що їхати ними незручно. Якщо колись із поліських районів Волині в Луцьк можна було дістатися дизелем близько дев’ятої години ранку, то нині — близько одинадцятої. От скажіть: багато людина з села навирішує в обласному центрі, приїхавши туди о такій порі? Проте наших чиновників від залізниці не це турбує. Он профільний міністр Пивоварський свого часу обіцяв вай–фай для доступу в інтернет у приміських потягах (він ними, напевно, ніколи не їздив). Однак уже хоче звільнитися. Мовляв, через невідповідні зарплати його підлеглі розраховуються з роботи. Певно, так і залишимося ми без вай–фаю. Не познімали б хоч дизелів. Бо їх точно вже не відновлюватимуть.
