У часи мого школярства проводився учнівський конкурс із такою назвою, в якому мені ніяк не вдавалося перемогти. Бо годі пояснити комусь те, чого сама ще не знаєш…
У часи мого школярства проводився учнівський конкурс із такою назвою, в якому мені ніяк не вдавалося перемогти. Бо годі пояснити комусь те, чого сама ще не знаєш…
Мешкаючи постійно в селі, не так легко любити його до оспівування в творах. Ця поетична назва крутилася у голові, поки я йшла 5 кілометрів пішки в сусіднє село на автобус до Луцька, бо той, що курсує з дому, поламався. Надворі темніло, замітало снігом і в чоботах хлюпала вода. У дитинстві мене переслідувало прикре відчуття від того, що тоді не щодня можна було вибратися до райцентру, що вже казати про дальші дороги. Ось так можна пробути тут усе життя, так нікуди й не вирушивши, — ця думка видавалася вкрай гнітючою. Ще здавалося, нібито я менше знаю через те, що вчуся в типовій сільській школі, бо в міських — саме повітря від знань густіше. Один із найнезабутніших моїх спогадів: на обласній олімпіаді з української мови в мене від хвилювання так сильно тремтіли руки, що в перші хвилини не могла писати. Більше вірилося в поганий результат, та й наставники, яких теж не минув комплекс меншовартості перед містом, мотивували підбадьорливим: «І останнє місце треба комусь зайняти». На подив, результат тієї олімпіади виявився не прикрим і дав мені можливість на пільгових умовах пройти іспити в спеціалізовану (міську!) школу. Коли я повезла туди документи для вступу, то почула від учительки: «Це ви в селі в себе могли бути відмінницею, а в місті все по–іншому». Звісно, після цієї фрази не залишалося нічого, окрім закінчити навчання з найвищими балами — бодай для того, аби довести, що вона помиляється. Тепер я думаю, що народитися в селі — означає боротися з труднощами з більшим запалом і дужче прагнути до вищих цілей через їхню, здавалося б, недосяжність. Рідне село нині не виглядає маленьким і тісним — тут ціле царство лісів та водойм, а місто не вважаєш таким уже безкраїм. Я не люблю, коли кажуть, начебто селяни «не хочуть думати» й на виборах голосують за гречку, бо це зауваження не менш справедливе і щодо жителів міст. Нині я б написала в тому шкільному творі, що в селі ліпше спостерігати за зорями і що коли вони підморгують тобі з вечірнього неба, то цілий всесвіт видається досяжним.
