ПАНЕ ЯРОСЛАВЕ, ЦЕ МИ ВАМ МАЄМО ДАКУВАТИ ЗА СИНА-ГЕРОЯ

Батько загиблого на Сході айдарівця Ігоря Філіпчука Ярослав Володимирович (на фото) від імені родин усіх полеглих у зоні АТО лучан каже СПАСИБІ керівникам обласного центру за увагу до пам’яті їхніх синів

Тамара ТРОФИМЧУК

З Ярославом Володимировичем Філіпчуком, татом добровольця з позивним «Сороковий», доля звела мене торік перед Покровою, коли на міському цвинтарі у Гаразджі мали відкривати пам’ятники полеглим на Сході волинянам. Ми тоді довго говорили про важку долю людини, якій судилося пережити найстрашнішу з усіх бід — смерть своєї дитини. У тій розмові пан Ярослав повідав чимало шокуючих моментів: як мало не збожеволів у харківському морзі, де лежало тіло Ігоря, як мучився після того, що там побачив, і потім багато кілометрів бусом сам віз найважчий у світі вантаж — труну з тілом сина.
А цього разу пан Ярослав прийшов у редакцію з іншою місією: від імені батьків усіх загиблих вояків подякувати працівникам Луцької міськради та її управлінь за уважне ставлення, чим, чесно кажучи, неабияк здивував і вразив. Бо ж насправді це ми маємо дякувати Ярославові Володимировичу та іншим родинам за їхніх героїчних дітей і завжди скидати перед ними капелюха. Якби не ці відважні хлопці, ваші сини, ворог був би вже у Луцьку. І ми б ховалися у підвалах, як жителі Сходу.
А подякувати Ярослав Володимирович хотів працівникам відділів та управлінь Луцької міської ради, з якими найчастіше стикаються батьки загиблих героїв. У першу чергу це начальник відділу оборонно–мобілізаційної і режимно–секретної роботи Ніна Георгіївна Бенесько та Ярослав Володимирович Матвіїв, заступник начальника управління містобудування та архітектури Луцької міськради, головний художник обласного центру Волині.
— Вони нами опікуються постійно, — додав Ярослав Філіпчук. — Завжди вислухають, підтримають, порадять. А це непросто, бо серед нас є різні люди, кожен зі своїм характером. Якщо до всіх прислухатися, можна нічого не зробити. А вони зуміли і думку батьків врахувати, і поставити гарні пам’ятники та пам’ятні дошки нашим дітям. Спасибі їм велике за це.