КВАРТИРНЕ ПИТАННЯ: ДЛЯ КЕРІВНИКА І ДЛЯ ПРОСТОЇ ЛЮДИНИ

ЗНЕДОЛЕНІ В ЧЕРЗІ
Ротація кадрів в області завжди була. Переведеним спеціалістам з столиці, з інших регіонів за радянської влади надавали не тільки теплу посаду, але й затишну оселю, використовуючи законні і завуальовані привілеї для партноменклатури. І таким чином, позаду себе залишали тисячі «трудящих» в чергах. Але тоді було чітко розписано: хто в першу чергу повинен отримати кращу квартиру, санаторну путівку і навіть ондатрову шапку та італійські чоботи для дружини. І за «нескромність» били по руках, бо блага — по чину.
Нинішній парадокс полягає в тому, що соціально-економічна ситуація кардинально змінилася, а ми й далі живемо за Житловим кодексом 1984 року. Приватизовано відомчі квартири, переведено в комунальне житло і так само стало приватною власністю службове, зникли елітні гуртожитки. Натомість маємо «царські села» і радянський спадок — тисячні квартирні черги громадян.
У Луцьку торік міськвиконкомом було надано квартири 69 сім’ям, з них — трьом інвалідам війни, одній багатодітній родині, чотирьом — мешканцям аварійних будинків, семи постраждалим в наслідок чорнобильської катастрофи тощо. З 7178 сімей, які стоять на квартирному обліку для отримання державного житла, 2260 — користуються правом першочергового отримання, на позачерговому перебуванні — 2514 сімей, серед яких інваліди війни, постраждалі громадяни І категорії від чорнобильського лиха і, зверніть увагу, 923 сім’ї молодих та переведених спеціалістів...
Чому, думаєте, уже котра Верховна Рада не може прийняти новий Житловий кодекс? Адже доведеться сказати правду бідакам: ви хоч згідно із Конституцією і маєте право на житло, але ніколи його не отримаєте.
Житло приватизоване, а висококваліфіковані спеціалісти, як тепер іменують вони себе, що «пачками» з’являються в області по переведенню, потребують квартир. І всі розуміють, що вони їх теж негайно привласнять. Приклад показала Верховна Рада: народні депутати не здали своїм наступникам елітне службове житло, зачепившись за різні посади в столиці. Хоча, наприклад, такий порядок прижився в Польщі. Посланці в сейм здають квартири, навіть не повиривавши замки і не знімаючи люстр, як це в нас водиться.
ТЕЩА ЗАВЖДИ ВИРУЧАЛА НОМЕНКЛАТУРУ
Ось чому такий резонанс викликали факти про порушення чинного законодавства працівниками адміністрацій та міліції при отриманні державного житла, оприлюднені на сесії обласної ради, в київській провладній пресі і, зрештою, в депутатському запиті народних депутатів України Євгена Кирильчука, Володимира Бондара, Сергія Слабенка, в якому вони трактують їх як «корупційні діяння».
Обласна прокуратура із залученням фахівців КРУ провела перевірку фактів. З’ясувалося, що суть проста і полягає в хитрощах, освоєних за радянських часів. Оскільки положення Житлового кодексу ніхто не змінював і досі жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 квадратного метра на кожну особу, що перебуває на квартирному обліку, то слід приписати чи, як тепер значиться, зареєструвати усіх членів родини, хоча вони перебувають за сотні кілометрів. Раніше нерідко такою цінною особою вважалась теща, терміново доставлена з села. І, як з’ясувалося, цей метод не застарів.
Коли Юрія Горбенка було призначено на посаду голови Горохівської райдержадміністрації, то на квартирний облік негайно було взято тещу, котра проживає в селі на Вінниччині. Виконком міської ради буквально через два з половиною місяці позачергово надав ордер на право вселення в новий одноквартирний будинок з чотирьох кімнат, кухні та допоміжних приміщень, який обійшовся місцевому мізерному бюджету в межах 18 тисяч доларів. Буквально через 10 днів Горбенко подав заяву про передачу йому особняка в приватну власність. Ось так, переїхавши за 50 кілометрів від луцької трикімнатної квартири на Київській площі та котеджу в «царському селі», голова райдержадміністрації розжився будинком на двох. Звісно, попереднє житло можна переоформити, як заманеться, і розповідати в Горохові прохачам, які приходять до нього на прийом, про економічні труднощі та бідний бюджет. Зрозумілі дії горохівської місцевої влади: живи, голова, добре сам і дай нам можливість робити, що завгодно.
Галину Якимчук знають в області як доброго господарника, недаремно ж її перевели з того ж Горохова з посади голови райдержадміністрації на відповідальну посаду в Луцьк. Але для чого заступнику голови облдержадміністрації в довідці про склад сім’ї і реєстрацію вказувати, окрім чоловіка, дочку, яка була зареєстрована за іншою адресою? Щоб отримати трикімнатну квартиру вартістю 90 тисяч гривень? Прокуратурою м. Луцька внесено протест, який міськвиконкомом залишено без розгляду.
Але особливий подив у громадськості викликають дії першого заступника голови облдержадміністрації Володимира Панчишина. Слід сказати, що в розслідуванні цієї справи прокуратура міста та області виявили принциповість. Було з’ясовано, що члени сім’ї, вписані в довідку, проживають у Львівській області і мають житло. У Львові, зокрема, приватизовано чотирикімнатну квартиру, переписану на сина, в якій той не проживає. Окрім всього, на квартиру котеджного типу загальною площею 122 квадратних метри, вартістю 120 тисяч гривень видано ордер, коли будинок ще не був зданий в експлуатацію. На протест прокурора міста міськвиконком, як водиться, не зреагував, тож довелося звернутися в Луцький міський суд, який і задовольнив заяву. Після цього справа потрапила в апеляційний суд, який скасував рішення міського. Як будуть далі розвиватися події — невідомо.
Мабуть, мораль і правила поведінки диктують все-таки багаті. Якщо навколо колишні і нинішні керівники проживають в котеджах, якщо фірмачі мають квартири, що знаходяться на двох поверхах, то чи личить заступникам голови облдержадміністрації скніти в двокімнатці, хай і в них десь є котедж чи розкішне житло?
МІЛІЦІОНЕР КОЛЕКЦІОНУЄ ОСОБНЯКИ
Дивлячись на чергові новосілля у котеджах, які справляють чиновники з скромними окладами, дивуєшся: звідки в них такі прибутки? Хоча це питання вважається нетактовним навіть серед правоохоронців. Вони відводять очі: мовляв, хто може довести, що кошти нажиті несправедливо? Хоча для чого ж ми утримуємо за рахунок податків армію адміністративних органів, якщо вони не здатні ні захистити нас від злочинців, ні виявити тих, кто краде? Завдяки розслідуванню обласної прокуратури у нас є можливість розповісти про боротьбу із корупцією та злочинністю полковника, який за іронією долі носить гарне прізвище — Справедливий. Не будемо торкатися слідчої роботи, яка триває, щодо причетності колишнього начальника УМВС в області Олександра Справедливого до незаконної реєстрації автомобілів.
Розповімо, як відразу після призначення міністром внутрішніх справ 12 липня 2002 року на посаду полковник підшукав собі п’яти-кімнатну квартиру житловою площею 139,2 кв. м у будинку № 21 по вулиці Стрілецькій в Луцьку. Уже 28 серпня 2002 року Справедливому і трьом членам його сім’ї житлово-побутовою комісією УМВС було виділено цю квартиру, котра розміщена, як тепер модно у багатих, на двох рівнях поверхів. Для цього він всього-на-всього викликав керівника малого підприємства, котрий будував житловий дім, знайшов в його діях корупцію і сказав, що «покарає». Директор змушений був безкоштовно (!) передати житло, на ремонт якого тут же було виділено із спецкоштів ВДАІ УМВС в області 150 тисяч гривень. 29 січня 2003 року рішенням Луцького міськвиконкому п’ятикімнатна квартира була виділена, але вже 4 березня у це рішення були внесені зміни. Квартира стала... трикімнатною, житловою площею 72,8 квадратних метра і надана Справедливому та його дружині. 20 березня подружжю було видано свідоцтво про право власності саме на таке житло.
Ось таку «блискучу» операцію провів начальник обласної міліції, незважаючи на всі перешкоди, котрі стояли на його шляху, і зайнятість по службі. А для цього він 12 квітня 2002 року нібито розлучився з дружиною. Але в паспорті стояла відмітка про приватизацію житла в Тернополі, де раніше він наводив порядок, і він, і дружина були зареєстровані в Києві. Справедливий зареєстрував у Луцьку свою «розлучену» дружину без зняття з київської прописки, а також «загубив» свій паспорт. Своя рука — владика.
Єдине, що не врахував всесильний начальник, коли довелося накивати п’ятами: йому не вдалося продати свій дармовий набуток, оскільки в обласному бюро технічної інвентаризації значилось, що площа, якою він володів, була набагато більшою приватизованої. Завдяки цьому всупереч хитрощам головного міліціонера відомству вдалося зберегти квартиру. А дружина Справедливого ще й досі зареєстрована в Луцьку, хоча самого начальника відкликали в Київ і зарахували в резерв, мабуть, особливо цінних кадрів. Кажуть, тепер на пенсії. Олександр Справедливий подбав і про київський тил: за 230 тисяч доларів придбано дві квартири на бульварі Лесі Українки з свідоцтвами на право власності дружини (таки Справедливої) та доньки.
РУКА РУКУ МИЄ
Виникає дуже багато запитань морального плану не тільки до високопоставленого офіцера. За чиєю рекомендацією найбільш справедливого полковника було кинуто на боротьбу з незаконним розмитненням автомобілів та іншими проявами злочинності в нашу область? Чому в столичного міліціонера була впевненість, що йому все зійде з рук? Чому при постійних заклинаннях з усіх трибун про боротьбу з корупцією і хабарництвом так нахабно поводить себе керівник відомства, яке покликане стояти на сторожі закону?
На фоні такої бурхливої діяльності Справедливого по забезпеченню свого благополуччя порушення, допущені його першим заступником — начальником управління по боротьбі з організованою злочинністю Михайлом Лебедем, виглядають дитячими пустощами.
Виконком Луцької міської ради 29.01.2003 року затвердив рішення житлово-побутової комісії УМВС про надання в позачерговому порядку сім’ї Лебедів трикімнатної квартири по вулиці Стрілецькій, 21 загальною площею 139,8 кв. м, житловою площею 73,5 кв. м, гаража загальною площею 24 кв. м та підвального приміщення такого ж розміру. Це на двох чоловік! Лебедь звернувся до начальника відділу приватизації житлового фонду Луцького міськвиконкому і одержав квартиру у власність. До речі, на момент отримання житла Лебедя вже перевели на інше місце служби. Прокуратурою Луцька нині підготовлено позовну заяву про визнання ордера, свідоцтва про право власності на квартиру недійсними в зв’язку з перевищенням норми житлової площі.
Усі порушення чинного законодавства, виявлені прокурорською перевіркою, відбувалися при безпосередній участі і, так би мовити, освяченні Луцького міськвиконкому. Якби в нас була справді правова держава, то в першу чергу повинно б постати питання про відповідальність чиновників з міськради. Адже є відділи, юрист, котрі в змозі перевірити і виявити підтасовку. І якби такий контроль справді вівся, то, напевне, адміністрації та профкоми, житлово-побутові комісії в правоохоронних органах, принаймні, остерігались би огласки. На жаль, позиція керівників міськвиконкому добре відома: гроші не з міського бюджету, якщо їх багато в обласному, то хай тратять. Але ж хіба це не народні кошти? Бо яка держава витримає роздавання котеджів та розкішних квартир функціонерам? Тим більше, що керівники тепер працюють своєю «командою». Прихід начальника з іншої області нині обов’язково підкріплюється солідним поповненням «своїх» людей на різних рівнях. Де ж настарчитися квартир?
У Білорусі, де, схоже, удосконалюють соціалізм адміністративним шляхом, для номенклатури обласного масштабу споруджуються будинки з службовими квартирами, куди селять лише апаратників високого рангу. Новизни особливої в цьому немає, бо так велося ще за Сталіна. До речі, службова квартира генсека Юрія Андропова мала 150 квадратних метрів житлової площі.
Усі розуміють, що досвідчені керівники, які десь плідно попрацювали, бездомними не бувають. І при нинішніх порядках обов’язково буде фальсифікація в документації, хоча належить лише один раз приватизувати житло, а не привласнювати його чи то в Луцьку, чи у Тернополі, чи в Києві. Отже, напрошується логічний висновок, що відомства в умовах загальної приватизації за рахунок певних відрахувань повинні мати службовий житловий фонд. Попрацювавши якийсь час, спеціаліст зорієнтується, де він осяде назавжди. Без цього обіцянки звільнити «службову» квартиру — пустопорожня балаканина. Це повинно вирішитись на рівні держави, інакше переведення по службі стане дохідним бізнесом. І вже стало.
Кабінет Міністрів 18 лютого 2004 року прийняв постанову про затвердження порядку надання державним службовцям, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, безвідсоткового кредиту для житлового будівництва або придбання квартири. Для молодих чиновників, які мають маленьку зарплату, це непоганий шанс. Хоча кошти для компенсації пільг повинна виділяти держава. І чи будуть вони виділятися?
І, нарешті, кілька слів про гласність... З достовірних джерел відомо, що факти виявлені і передані в пресу на суд громадськості, так би мовити, зусиллями колишніх керівників області та опозиції. Зокрема, депутат обласної ради Володимир Банада, стомившись з трибуни закликати до порядку керівників облдержадміністрації, звернувся з депутатським запитом в облпрокуратуру. Якби не керівник крайової організації Народного руху України, напевне, ніхто голосу б не подав.
Олександр НАГОРНИЙ.