П’ЯНІ ПОРУШНИКИ МАЮТЬ ЗНАТИ: ПОЛІЦІЯ БУДЕ СТРІЛЯТИ
Якось після роботи розійшлися з колегою кожен на свою автобусну зупинку. Товариш попрямував через дорогу у недозволеному місці. І одразу ж потрапив до рук поліції. Троє хлопців у формі зо п’ять хвилин вичитували Сергія, а коли закінчили і відійшли, той…
Якось після роботи розійшлися з колегою кожен на свою автобусну зупинку. Товариш попрямував через дорогу у недозволеному місці. І одразу ж потрапив до рук поліції. Троє хлопців у формі зо п’ять хвилин вичитували Сергія, а коли закінчили і відійшли, той… несподівано побіг назад – тим же маршрутом(!) – так кортіло йому переповісти розмову із ввічливими стражами порядку
Василь УЛІЦЬКИЙ, заступник головного редактора газети «Волинь–нова»
Вже за якусь хвилину разом із порушником самокритично дійшли висновку, що «читання моралі» не дає такого ефекту, як це міг би зробити, наприклад, штраф — після нього навряд чи побіг би назад. Ну і як завжди, приплели до ситуації політику і вирішили, що багато наших бід якраз від того, що «штраф» – на усіх рівнях – не є правилом в Україні. Бо якщо після двох майданів високопоставлені злочинці не були покарані (у гіршому випадку повтікали, а в кращому і далі сидять у своїх кріслах), то чого боятися теперішнім? На тому й розійшлись, а ситуація наштовхнула на роздуми про тонку межу застосування влади поліцією, щоб вона адекватно сприймалася суспільством. Як на мене, однакове ставлення до всіх та невідворотність покарання (хоча б те таки зауваження) тут є ключовими. З першим ніби усе гаразд. Нові патрульні «ганяють» не тільки таких, як мій колега (Сергію, до речі, кажуть, що в Луцьку кількох пішоходів уже оштрафували) чи таксистів, які не там паркуються, а й нових і старих «хазяїв життя». Цікаво спостерігати за їхньою реакцією. Якщо нардеп Володимир Парасюк «включив артиста» і зробив вигляд, що навмисно проїхав на червоне світло, щоб перевірити, як працює нова поліція (нічо’ собі експеримент!), то пані, в якої «сумка коштує дорожче, ніж вся ваша поліція», впала в істерику і кидалась на поліціянтів. Не могла зрозуміти, чому має перестати паркуватись на пішохідному переході, якщо це завжди робила… Щодо другого, тобто невідворотності покарання, то цими днями сталася подія, яка здійняла бурю суперечок. Мова про погоню столичної поліції за автомобілем, водій якого відмовився зупинитись. Погоня на надвисоких швидкостях (до 190 кілометрів за годину) київськими вулицями тривала понад півгодини, участь у ній брали 20 поліцейських машин. Щоб зупинити порушника, поліцейські стріляли по колесах, зрештою влучили у 17–річного пасажира, він помер. За попередніми даними, інші троє молодих людей у машині, включаючи водія, були п’яними. Це перший випадок із застосуванням патрульними зброї, який закінчився смертю. Тож виникло багато запитань: чи треба було ганятись такій кількості поліцейських за малолітніми п’яничками? Чи виправданим був постріл? Думок із цього приводу було висловлено чимало. Багато хто дорікає поліції, що «не за тими ганяється», «застрелила невинну людину» і таке інше. Та все ж більшість виправдовує дії патрульних. І має рацію. По–перше, якщо не зупинити неадекватного водія, наслідки могли б бути набагато трагічніші. Під колесами машин п’яних шоферів гине більше людей, ніж на війні. Я сам був свідком, як жінка–водій під кайфом в’їхала на автобусну зупинку. По–друге, кожен, хто сідає за кермо, знатиме, що в разі потреби – будуть стріляти, можливо одразу із двадцяти машин. А як інакше дисциплінувати учасників дорожнього руху? На тлі цієї історії можна зробити висновок, що квітково–шоколадний період у стосунках із поліцією добігає кінця. Починаються будні. Багатьом вони можуть не сподобатись. З іншого боку, після фотографувань із новими патрульними громада має перейти на новий рівень і дивитися, щоб вони не перетворились із копів на мєнтів. Тим паче, що реформа органів внутрішніх справ змінами у патрулюванні фактично лише розпочалась. І якщо вона не буде доведена до логічного завершення, то ми можемо отримати не нову якість поліції, а її параліч.
