Пишуть, що є нова криза — американці її назвали «кризою четвертини життя». Полягає вона в тому, що двадцятирічні «з хвостиком» люди, збагачені яким-не-яким досвідом, навиками й досягненнями, відчувають гостру невідповідність між тим, що мають і що воліли б бачити у своєму житті. Адже кожен представник молодого покоління певний: саме він є унікальним, саме його покликання є особливим, він здатен принести в світ щось досі не знане ...
Пишуть, що є нова криза — американці її назвали «кризою четвертини життя». Полягає вона в тому, що двадцятирічні «з хвостиком» люди, збагачені яким-не-яким досвідом, навиками й досягненнями, відчувають гостру невідповідність між тим, що мають і що воліли б бачити у своєму житті. Адже кожен представник молодого покоління певний: саме він є унікальним, саме його покликання є особливим, він здатен принести в світ щось досі не знане
Ярослава ТИМОЩУК, редакторка відділу культури газети «Волинь-нова»
Вочевидь, будь-хто з моїх ровесників, хто читає цей текст, думає зараз про себе. Інша характеристика моїх однолітків суперечить попередній — це звичка порівнювати себе з кимось в силу того, що чуже життя для них — на відстані кліка у «Фейсбуці», пишуть фахівці. Чиїсь успіхи можуть видаватися вагомішими, ніж власні, коли на очі раз у раз потрапляють світлини друзів із відпочинку, їхні сфотографовані сертифікати про знання іноземних мов, новини про одруження чи народження дітей. За цим забувається, що єдина особа, з ким варто себе порівнювати, — ти вчорашня. Симптоми цієї кризи людина відчуває у 25-річному віці: коли вже є певні знання, але нема певності, що з ними робити далі. Нещодавно й мені виповнилося чверть століття. Напозір це підступний вік: по-перше, відразу стаєш цільовою аудиторією для продавців кремів для обличчя з віковими позначками, по-друге, не вибравши підходящого часу й настрою, забуваєш вклеїти нове фото в паспорт й стаєш порушницею українського закону. Але це тимчасові дрібні негаразди порівняно з тим, що тобі вдається осягнути до цього віку. Насправді твої віртуальні друзі діляться лише вигідними новинами, так, що може здатися, наче вони не плачуть, не мають поганого настрою, лиш гідно почивають на лаврах успіху, що звалюється на них із неба, а снідають тільки тією екзотикою, що викладають у мережі, а не гречкою й яєчнею. Мені й самій більше подобається вдосконалена онлайн-версія самої себе, та знаю, що це неповна картинка. До 25 я навчилася слухати себе й поблажливо реагувати на поради людей, які знають, як мені ліпше жити. Зрозуміла, що найголовніше — гармонія між тим, що робиш і відчуваєш, а труднощі роблять сильнішою. Я перечитала свої старі щоденники й тепер можу стверджувати, що 25 — це куди ліпше, ніж 15. Тож кризами нехай переймаються ті, кому за них платять.
