У віз, який змайстрував коваль Олександр Рейкін із Колок Маневицького району, запрягаються наречені...
У віз, який змайстрував коваль Олександр Рейкін із Колок Маневицького району, запрягаються наречені
Сергій НАУМУК
Олександра Леонідовича ми зустріли у його майстерні. Наразі там панує тиша («Взяв сам у себе відпустку після свят», — каже Рейкін.). Ковалем (а саме так нам представили чоловіка) Олександр Леонідович став не одразу. Спочатку довго шоферував. Потім працював у кузні, їздив на заробітки. — Коли був у Польщі, пропонували мені там залишитися, але я відмовився. Кажу господареві: «Тобі Польща миліша, а мені — Україна». Помаленьку тут працюю, — чоловік обводить очима майстерню. — Придбав усі необхідні інструменти. Сини Михайло і Богдан допомагають. Буржуйки на АТО робили сімейним підрядом. Михайло возив їх на Схід, коли поїздки організовував місцевий священик УПЦ КП. Нині майстерня обладнана всіма необхідними верстатами. Чимало з них Рейкін виготовив власноруч. Бувало, що знайомі пропонували за станки добрі гроші, але продавати не погоджувався. Мовляв, самому треба. Біля стіни ряд кручених ручок. «У нас замовили ручки для меблів», — пояснює чоловік. Вироби колківського майстра роз’їхалися далеко по світу. Каже, що були серед клієнтів і київські можновладці. Але Рейкін — не лише коваль. Про таких кажуть, що це майстер на всі руки. Біля будинку бачимо мистецьки оформлену криницю, вершок якої вінчає півник. Ще у майстерні ми примітили клеєний брус із дубових рейок. Олександр Леонідович пояснив, що робить коловорот для криниці. Мовляв, якщо його виточувати із суцільної колоди, то раніше чи пізніше на коловороті з’являться тріщини. Якщо ж його виготовити із клеєного бруса, то тріщин не буде. Який же сільський майстер без трактора власного виробництва? Рейкін має їх аж два. Причому один — з ковшем. Відтак, коли треба розгорнути землю, то господар не шукає бульдозера, а сідає за кермо свого тракторця. Але найбільше нас вразили не майстерня і не два саморобні трактори. Цілком виправдано увагу заполонив віз, що його Олександр Леонідович помістив перед будинком. Інакше, як витвором мистецтва це не назвеш. Найперше в очі впадають майстерно зроблені лебідь, рак і щука. Вони, як і належить, тягнуть воза в різні боки: рак пнеться праворуч, щука бере круто вліво, а лебідь впрігся у ярмо. Воно, до речі, рідкісне: невелике, призначене для одного вола. Здебільшого ярма розраховані для пару тварин. Сам віз старовинний. — Йому вже більше ста років, — закурює Олександр Леонідович. — Я його викупив напівзруйнованим. Місяць сидів над ним, поки зробив. Реставрував кожну деталь. Чого не вистачало — доробив сам. Мені за нього пропонували дві тисячі доларів, але я не продав. Погляньте на колеса, — пропонує нам. Приглядаюся і помічаю, що дерев’яна частина ободів зроблена з цільного шматка дерева. Нині таких уже не роблять. Після ретельних оглядин визнаю, що віз може слугувати туристичною пам’яткою для гостей Колок. І тоді з’ясовується, що підвода Рейкіна вже має чималу популярність. — Біля воза молодята люблять фотографуватися. Уже не раз приходили. Я не бороню. Тоді молода всідається на лавку на фірі, а молодий впрягається у ярмо замість лебедя і так фотографуються, — усміхається господар. Та найголовніше — чоловік не зупиняється на досягнутому. Найближчим часом планує зробити… Але не будемо дочасно розкривати усі задуми майстра. Краще розповімо про них, коли будуть втілені в життя. Тим більше, що вже отримали запрошення знову відвідати Колки.
На фото: Кожний виріб Олександра Рейкіна – як витвір мистецтва. Фото Сергія НАУМУКА.
