Ніхто не знав, коли той чоловік з’явився в місті. Видавалося, що він завжди був там на тротуарі найжвавішої вулиці з численними крамничками, ресторанами, модними кінотеатрами, вечірніми променадами, зустрічами закоханих...
Ніхто не знав, коли той чоловік з’явився в місті. Видавалося, що він завжди був там на тротуарі найжвавішої вулиці з численними крамничками, ресторанами, модними кінотеатрами, вечірніми променадами, зустрічами закоханих
Діана ВІССОН, упорядник книги «365 притч на щодень» (видавництво «Свічадо»)
Стоячи на колінах на асфальті зі шматочками кольорової крейди у руках, він малював ангелів і дивовижні краєвиди, де було сонце, щасливі діти, розпуклі квіти і мрії про свободу. Люди давно звикли до цього чоловіка. Дехто кидав монету на малюнок. Інколи люди зупинялися і розмовляли з ним. Вони розповідали йому свої турботи, свої надії, про своїх дітей… Чоловік слухав. Він більше слухав, ніж говорив. Одного разу чоловік почав збирати свої речі, щоб піти з міста. Навколо збиралися люди і дивилися на нього. Дивилися і чекали. «Залиш нам що–небудь. Напам’ять…» Чоловік показав порожні руки. Що він міг подарувати? Але люди обступили його зі всіх боків і чекали. Тоді чоловік витягнув з наплічника свої різнобарвні шматочки крейди, якими малював ангелів, квіти і мрії, й роздав їх людям. Кожному по шматочку. Потім, не промовивши ні слова, пішов. Що зробили люди зі шматочками кольорової крейди? Хтось повісив у рамку, хтось поніс у музей сучасного мистецтва, хтось поклав у шухляду, але здебільшого, вони забували про них. Прийшов Чоловік і дав тобі змогу розмалювати світ. Що ти зробив зі своїми шматочками крейди?
