У 1781 році Катерина ІІ ліквідувала полково–сотенний устрій України. Саме цю дату, а не роки правління останнього гетьмана чи рік руйнування Запорізької січі, часто називають як дату остаточної втрати козацьким краєм залишків автономії...
У 1781 році Катерина ІІ ліквідувала полково–сотенний устрій України. Саме цю дату, а не роки правління останнього гетьмана чи рік руйнування Запорізької січі, часто називають як дату остаточної втрати козацьким краєм залишків автономії. Адже імперії – як колись, так і тепер – легше поглинути чужу територію, якщо вона встановить там свій адміністративний устрій
Василь УЛІЦЬКИЙ, заступник головного редактора газети «Волинь-нова»
І ось через 235 років Україна взялась за створення власної управлінської моделі. Мова про реформу із децентралізації. Ключову і головну реформу. «Своя правда, і сила, і воля» по–українськи – це сильна громада, яка тримає зв’язок із центром напряму, обминаючи районних та обласних князьків. Сотні самодостатніх, ефективних, багатих громад мають зв’язати Україну краще, ніж будь–яка адміністративна вертикаль. Такий задум. А як на практиці? Ось про це у нашій редакції позавчора понад дві години говорили на прес–клубі – спільному проекті Волинської обласної ради, газети «Волинь–нова» та ТРК «Аверс» – фахівці, депутати обласної ради та – що найголовніше – четверо з п’яти голів новостворених у Волинській області об’єднаних територіальних громад (усього в Україні таких – 159). Перерахую цих волинських першопрохідців: Віктор Ростиславович Поліщук — голова Устилузької об’єднаної міської територіальної громади; В’ячеслав Артурович Католик — голова Зимненської об’єднаної територіальної громади (обоє – Володимир–Волинський район); Віктор Васильович Ковальчук — голова Велицької об’єднаної територіальної громади; Сергій Володимирович Гарбарук — голова Голобської об’єднаної територіальної громади (обоє – Ковельський район); Галина Дмитрівна Прус — голова Смолигівської об’єднаної територіальної громади (Луцький район). Репортаж із прес–клубу ми надрукуємо у найближчих номерах. А зараз хочеться просто подякувати цим головам і побажати сили тягнути того нового для них і усіх нас воза. Бо люди хочуть бачити результат уже зараз, хоч проблем становлення насправді – надзвичайно багато. Зокрема, голова Устилузької громади Віктор Поліщук найбільшою з них бачить бездоріжжя. — Як створювати опорну школу, куди будуть довозитись діти із віддалених сіл, якщо нема доріг? – запитує він. – Коштів із виділених Києвом на соціально–економічний розвиток вистачить лише на кілька кілометрів, а треба ремонтувати десятки. Як по бездоріжжю добратись у центральну садибу людям? — Законодавство відстає, зокрема земельне. Й досі не прийнято закон, який би дозволяв громадам розпоряджатись землею за межами населених пунктів, – каже голова Зимненської об’єднаної громади В’ячеслав Католик. Нові громади – це фактично міні–райони. Вони самі, як і обласні центри, збирають податки і розпоряджаються ними, формують свої виконавчі комітети, вчаться надавати адміністративні послуги, здійснювати соціальні виплати тощо. Точніше, тільки–тільки починають намацувати механізми для цього. Причому доводиться це робити майже наосліп, адже законодавча база — мінімальна. Верховна Рада має прийняти десь 400 законів, які стосуються децентралізації, сто з яких – нагальні. А як працюють наш парламент та уряд нема чого й розказувати. До того ж з нового року припинено фінансування роботи Офісу реформ у Волинській області, який предметно займався темою децентралізації і надавав велику практичну допомогу громадам. Тому є пересторога, щоб процес не зупинився після кількох перших кроків, не був дискредитований. Так, вогник в очах усіх без винятку голів вселяє віру в те, що важкий шлях буде пройдено успішно. Але за умови, якщо не тільки вони, а й усі ми змусимо державу та місцевих владців після того, як вони сказали «А», сказати «Б» і далі по алфавіту. Бо без успішної реформи місцевого самоврядування не буде успішної України. Або й не буде її взагалі.
