Купила пакет німецької вівсянки. Товар імпортний, тож на упаковці була наклеєна коротка анотація українською мовою: складники, термін придатності. Зірвала її і побачила те, що від мене намагалися приховати — справжню дату випуску. Словом, «підсунули» товар, який можна було викинути на смітник...
Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»
Купила пакет німецької вівсянки. Товар імпортний, тож на упаковці була наклеєна коротка анотація українською мовою: складники, термін придатності. Зірвала її і побачила те, що від мене намагалися приховати — справжню дату випуску. Словом, «підсунули» товар, який можна було викинути на смітник
У ролі «лоха», думаю, доводилося бути чи не кожному з нас. Наша торгівля дика, до європейської їй ще як до неба. І, що особливо образливо, не поважає покупців. Нам всовують товари, термін придатності яких вийшов, наприклад, банани в крапочку за ціною щойно зірваних. Дурять, як можуть. Знаючи це, намагаюся купувати одяг, взуття у магазинах, хоча й кажуть, що і тут товар такий же, як на ринку — турецький, китайський. Може й так, але, принаймні, дають чек — певну гарантію того, що у випадку браку його обміняють чи повернуть гроші. На ринку цього добитися непросто, як і чека на покупку. Якось попросила його: «А де ви бачили касовий апарат?» — почула. Що тут скажеш? З одного боку торгувати на ринку без касових апаратів деяким точкам не заборонено. З іншого є Закон «Про захист прав споживачів», який передбачає, що це саме право з відповідною грошовою компенсацією покупець має лише за наявності чека. Неув’язка виходить! Зрештою, чи часто ми вимагаємо цей документ, а, отримавши, зберігаємо? Особисто я лише тоді, коли купую дорогий товар. Але найчастіше викидаю чек. Безвідповідально? Звісно, але маю «совкову» звичку довіряти людині за прилавком. Лучанка Тетяна Куренда теж, певне, пошкодувала, що викинула чек, бо коли взялася розрізати куплений буханець хліба місцевого виробника, побачила в ньому щось чорненьке. Визначити на око, що саме — неможливо. Віднесла хлібину виробнику. Сказати, що потрапило у тісто, на заводі не змогли. Правда, заспокоїли. Мовляв, чого панікуєте, нічого ж страшного не трапилося, якесь сміття потрапило. Щоб компенсувати моральні й матеріальні збитки, запропонували замінити буханець іншим і провели екскурсію підприємством. Прискіплива жінка все ж вирішила з’ясувати, що могла б з’їсти її сім’я разом із хлібом. Розпочала обхід служб, які повинні займатися контролем якості харчових продуктів. Та знайти їх виявилося непросто. Адже ще у вересні минулого року набрали чинності зміни до Закону «Про захист прав споживачів». Тож інспекція з питань захисту їхніх прав, до якої раніше йшли зі скаргами, нині перевіряє лише якість непродовольчих товарів і сферу послуг. Не займається продуктами й санепідемстанція. Скарги на якість харчів має приймати Державна служба з питань безпечності харчових товарів і захисту прав споживачів, територіальні органи якої зараз формуються. Правда, поки що незрозуміло, чи буде перевірятися готова продукція, в тому числі й імпортна. Але навіть якщо контролюватиметься сировина, то все одно виграють споживачі, бо досі ми купували продукти, не знаючи з чого вони зроблені і наскільки безпечні. Та поки на місцях новостворене відомство не запрацювало, нам доводиться розраховувати на власні сили, захищати себе самим. Недаремно кажуть, що найкращий захист споживача — він сам.
