Сьогодні на слуху розмови про те, що Україна виконала вимоги для лібералізації візового режиму. Якщо євродепутати, дасть Бог, схвалять скасування віз, нам можна буде їздити в усі країни Євросоюзу, крім Великобританії та Ірландії, перебуваючи на території Шенгенської зони 90 днів...
Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України
Сьогодні на слуху розмови про те, що Україна виконала вимоги для лібералізації візового режиму. Якщо євродепутати, дасть Бог, схвалять скасування віз, нам можна буде їздити в усі країни Євросоюзу, крім Великобританії та Ірландії, перебуваючи на території Шенгенської зони 90 днів
Але варто знати, що, перетинаючи кордон, українцям потрібно мати практично всі документи, які вимагаються для отримання візи. Біометричного паспорта може вистачити, а може — й ні. Не виняток, що співробітник імміграційної служби попросить підтвердити мету та умови подорожі, довести наявність достатньої кількості коштів для перебування в ЄС та повернення додому. Звідси і така песимістична думка: у кого є гроші, той їздив у Європу раніше, їздить зараз і надалі матиме таку можливість. А я згадала про тих українців, для яких безвізовий режим, по суті, не дасть нічого — про заробітчан. Оскільки скасування віз не означає права на працевлаштування у країнах Євросоюзу (для цього потрібно окремо отримати дозвіл), то у тих, хто їде з метою зарібків, у більшості країн все одно будуть вимагати візу, навіть якщо мають намір працювати не більше трьох місяців. А це означає, що, як і тепер, вони купуватимуть візу або їхатимуть як туристи і правдами та неправдами залишатимуться в Італії, Греції чи Португалії «на пташиних правах», аж поки з часом не легалізуються. На жаль, так було, так є і, судячи з економічної ситуації в нашій країні, ще довго українці шукатимуть кращого життя по закордонах. З цього приводу — шокуючий факт: у ході аналітичного опитування шукачів роботи на сайті hh.ua з’ясувалося, що 91 відсоток (!) українських фахівців із вищою освітою мають намір емігрувати або хочуть у перспективі працевлаштуватися за кордоном. Четверта хвиля еміграції, так звана заробітчанська, розпочалася у 90-х роках минулого століття. До цього призвела економічна скрута. Цифри вражають: на тимчасові роботи в країни Європи, Америки і в Росію виїхало 7—8 мільйонів людей. Частина з них уже ніколи не повернеться. Свого часу В’ячеслав Чорновіл сказав, що «такою розсіяністю по світу, як українці, може похвалитися (чи засмутитися?) хіба що біблійний єврейський народ». Тільки за офіційними даними, наші земляки проживають у 55 країнах. І розбрелися люди не від хорошого життя. Якщо поглянути на минуле, то трудова еміграція була і в ХІХ, і в ХХ столітті (свого часу канадський уряд заохочував до цього — на територію Західної України прибували тисячі вербувальників. Агент, що завербував сім’ю, отримував від двох до п’яти доларів за кожного поселенця). Як говорила героїня однієї з публікацій у газеті «Волинь–нова» Марія Гал із Торчина Луцького району, життя родини її чоловіка може бути ілюстрацією долі України, в якої «така вже карма, мабуть». На початку ХХ століття дід її чоловіка Юрія Юрійовича їздив у США, щоб заробити грошей і придбати кілька десятин землі. «Вернувся, купив, а прийшли совєти — все забрали…» Батько у тридцять сьомому році, коли мама була вагітна сином на четвертому місяці, вирушив у Бельгію. І Юрій Юрійович, який народився у квітні тридцять восьмого, не бачив його ні разу. Працюючи на шахті, Юрій Гал–старший одержав травму — відірвало руку. Додому він уже не повернувся. Дружина заміж не вийшла і чоловіка в сталінські часи не розшукувала, бо було небезпечно. Лише згодом, після його смерті, через Червоний Хрест добилася пенсії. Юрію Галу як пам’ять про батька — «Волга», яку купили на сертифікати, одержані з-за кордону. А вже в наші часи почали їздити туди зяті Галів… Як бачимо, так було, так є і, певно, ще довго буде, що українцям у рідному краї важко вижити. І, мабуть, для кожного з нас шокуюче–принизливе порівняння з Африкою колишнього державного секретаря США Кондолізи Райс у її промові під час недавнього візиту до Києва: «Тому, хто вважає, що в Україні живеться погано, варто поїхати в Ліберію. Там рівень життя значно нижчий. Після цього кожен радітиме, що він українець». Ці слова влучно прокоментував заслужений економіст України Олександр Пасхавер: «Якщо людина живе в будинку і не задоволена умовами, некоректно говорити, що бомжам ще гірше». Втім, Ліберія за багатьма показниками рівня життя не набагато нижче за Україну.
