Шлях України до Європейської асоціації став тривалим, тернистим і навіть омитим кров’ю. І ось ми нарешті на порозі ЄС — 27 країн Cоюзу вже ратифікували документ, залишились тільки Нідерланди: там долю нашої держави запропонували вирішувати населенню. Тож українці знову у тривозі: хто переможе 6 квітня — прихильники нашої євроінтеграції чи противники?..
Шлях України до Європейської асоціації став тривалим, тернистим і навіть омитим кров’ю. І ось ми нарешті на порозі ЄС — 27 країн Cоюзу вже ратифікували документ, залишились тільки Нідерланди: там долю нашої держави запропонували вирішувати населенню. Тож українці знову у тривозі: хто переможе 6 квітня — прихильники нашої євроінтеграції чи противники?..
Мирослава КОЗЮПА, редактор відділу розповсюдження і творчого розвитку газети «Волинь–нова»
Коли минулої осені Європа дискутувала про навалу біженців зі Сходу, італійці схилили голову перед подвигом нашого співвітчизника Анатолія Короля, який ціною власного життя захистив продавчиню супермаркету в Неаполі. Тоді це було серйозним аргументом: українці не становлять загрози для Європи. Віддаючи данину шани простому заробітчанину, іноземці були в захопленні. Навіть політики заявляли, що місцеві мешканці ніколи б не вчинили так, як Анатолій. Але нещодавня розмова з тіткою, яка працює у цій країні, засвідчила, що часи змінилися. Нині там переосмислили ситуацію, і тепер риторика зводиться до іншого — не варто геройствувати. Влада і правоохоронці закликають: у випадку небезпеки краще віддати все злодіям, бо гроші можна заробити, а от життя — безцінне. І поки в Чехії ще один українець, наражаючись на небезпеку, рятує дівчину від чотирьох ґвалтівників, у Голландії міністр закордонних справ нашої держави Павло Клімкін зустрічається з владою країни, яка готується до виборів, і відвідує українські громади, які не потребують агітації. Усе це замість того, щоб розказати європейському волелюбному народу про подвиги простих українців–заробітчан, про розстріляних героїв Небесної сотні, що відстоювали на Майдані європейський поступ, про українську націю, яка готова проливати кров за європейські цінності. Є й інші аргументи. Наприклад, мешканцям країни вітряків може бути цікаво, що київський науковець розробив унікальні прилади, які виробляють енергію навіть тоді, коли немає вітру, і отримав за це найпрестижнішу світову премію в галузі альтернативної енергетики. Що Українське конструкторське бюро імені Антонова розробило літак із найбільшою у світі вантажопідйомністю. Що у нас із Голландією чимало спільного. Коли гімн цієї країни — один із найдавніших у світі, то у нас — перша Конституція, а Острозька академія — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі. Якщо Нідерланди — один із найбільших виробників пива, то Україна — перша з експорту соняшникової олії. Обидва народи люблять солоні оселедці і при зустрічі тричі цілують один одного у щоки. І ми не менш щиро, ніж голландці, оплакували загиблих у збитому російськими бойовиками «Боїнгу-777»… Хіба цього замало, аби переконати мешканців Нідерландів, що Україна — невід’ємна частина великої європейської сім’ї? Чи були б тоді вагомими надруковані на туалетному папері аргументи так званих євроскептиків — ініціаторів референдуму про те, що ми — уражена корупцією нація, яка намагається тільки виманити гроші і зайняти робочі місця? Звісно, хочеться вірити, що наша влада докладе максимум зусиль, щоб Україна нарешті стала рівноправним суб’єктом ЄС. І Нідерландам, які цьогоріч головують у Євросоюзі, за це не буде ніяково, бо ж не даремно їхній уряд стверджував: асоціація з Києвом — це стабільність на кордонах Європейського Союзу. Але все, зрештою, вирішить завтрашнє народне голосування. Хоча останнє опитування громадської думки було для нас невтішним: 60% голландців не хочуть бачити українців у ЄС.
