Прочитала у газеті публікацію про те, яку потрібну продукцію випускає Нововолинський олійний завод, і вирішила поділитися деякими думками...
Прочитала у газеті публікацію про те, яку потрібну продукцію випускає Нововолинський олійний завод, і вирішила поділитися деякими думками...
Лариса РЕВКО
Пригадую, якою смачною була колись лляна та ріпакова олія. На ній виросло ціле післявоєнне покоління. Коли брали ще чорний хліб і цибульку — кращого делікатесу не знайти. Нині він недоступний. Олія, що продають на ринку, пахне мазутом. Хіба її можна споживати? Пригадую, як на початку 90–х минулого століття з олійні села Дубова Корчма Горохівського району привозила ріпакову олію, дуже добру на смак і запашну. Там гарно господарює депутат обласної ради Андрій Турак. От якби налагодив її постачання у торгові точки! І непогано було б цей продукт відправляти нашим воїнам на Схід. Від нього і серце зміцнювалось би, і сила з’являлася, і тепліше ставало б у холодних окопах. Дорогою до села Лаврів навесні милують око лани ріпаку. Чому б його не використовувати для людей, а не лише на заправку машин? Бо при таких комунальних тарифах і при такій мізерній пенсії олія — їжа номер один. І на Нововолинському заводі, мабуть, можна її випускати й заповнювати нею прилавки магазинів. Нововолинці у тому плані — молодці, тільки влада їх недооцінює. Дякуємо їм за олію! м. Луцьк.
