За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені під час захисту територіальної цілісності України, Сергій Свищ із міста Устилуг нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Посмертно…
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені під час захисту територіальної цілісності України, Сергій Свищ із міста Устилуг нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Посмертно…
Алла ЛІСОВА
У дитинстві він хотів стати машиністом потяга, цікавився подорожами. Коли подорослішав, то разом із мамою вирішили, що спробує вступити до військового вишу. Саме там, вважали, можна швидше утвердитися. Ця мрія здійснилася. Взагалі, Сергій належав до когорти тих, хто ставив мету й умів її досягати. Життя гартувало хлопця змалку. Він бачив, як непросто було мамі самій ставити його на ноги. Хоча Катерина Богданівна робила все для того, щоб її син почувався захищено і комфортно, бо надзвичайно його любила… Із 2008 року хлопець служив у Збройних силах України. У 2012–му закінчив факультет аеромобільних військ та розвідки Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення». З цього ж року служив у 54–му окремому гвардійському розвідувальному Прутсько–Померанському орденів Олександра Невського, Богдана Хмельницького 3–го ступеня та Михайла Кутузова 3–го ступеня батальйоні Сухопутних військ Збройних сил України. З літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України. А 25 січня 2015 року рідним телефоном повідомили про загибель Сергія. Його мама, Катерина Богданівна, вирішила їхати до Новограда–Волинського. Там їй розповіли про бій за опорний пункт «Валєра» поблизу села Санжарівка Артемівського (нині — Бахмутського) району Донецької області неподалік міста Дебальцеве. Того дня українські військові відбили атаку російських терористичних угруповань на опорний пункт і знищили два танки Т-64, один Т-72 та значну кількість живої сили противника. Також їм вдалося взяти у полон водія–механіка одного із підбитих танків. Але, на жаль, у цьому бою загинуло сім наших захисників. Серед них — і Сергій Свищ. Пізніше жінка дізналася, що син не мав бути в тому окопі, але один із його підлеглих категорично відмовився їхати на блокпост. Відчуваючи відповідальність перед військовослужбовцями, які займали відкриті позиції, Сергій на БМП разом із водієм та ще 10 військовими вирушили на висоту «Валєра». Там розпочався жорстокий бій, в якому Сергій потрапив під танк. Пізніше його побратим Борис Лисий казав: «Сергій вчинив не по статуту, а по людяності…» Так роблять лише герої. Офіцера довго не могли витягнути з–під танка, бо сепаратисти ще кілька днів вели шквальний вогонь по українських позиціях. І увесь цей час матір сподівалася, що її син живий. Коли ж тіло Сергія вдалося звільнити, його ще довго возили по моргах Донецької області через відсутність документів (їх в офіцерів–розвідників не повинно бути при собі). Згодом одному з медиків вдалося розблокувати мобільний телефон Сергія та зробити дзвінок на перший номер із телефонної книги. Так в Устилузі дізналися про загибель офіцера. Відшукати тіло полеглого, каже Катерина Богданівна, допомогла молитва до ікони Божої Матері, що знаходиться в одному з храмів Рівненської області. … Не може без хвилювання та сліз розповідати про близького товариша свого сина секретар Устилузької міської ради Людмила Касьян. Хлопці вчилися в одному класі. Сергій був добрим, надійним другом, можливо, інколи надто мовчазним. Але найголовніше — дуже дисциплінованим і цілеспрямованим, належав до тих, хто більше робить, а менше говорить. Друзі по–доброму заздрили й щиро раділи, коли Сергій вступив до військової академії, згодом їздили на урочистості з нагоди прийняття присяги та присвоєння військового звання. Мав заслужений авторитет серед ровесників. Людмила Вікторівна пригадала, як Сергій востаннє приїхав додому перед Новим роком. Хотів з усіма друзями побачитися, з її Вовою зустрілися вже у Володимирі–Волинському. До речі, під час того візиту мама помітила на голові сина сивину… Знайомі не раз казали: «Зі Свища вийде велика людина». І вони не помилилися. Адже суть життя вимірюється не кількістю прожитих років, а зробленими справами.
На фото: Тут похований Сергій Свищ. Фото Алли ЛІСОВОЇ.
