Майже рік тому в одній волинській родині трапився кумедний випадок. Оприлюднювати свого прізвища вони не бажають, та і я теж у такій ситуації воліла б зостатися неназваною...
Майже рік тому в одній волинській родині трапився кумедний випадок. Оприлюднювати свого прізвища вони не бажають, та і я теж у такій ситуації воліла б зостатися неназваною...
Інна ПІЛЮК, інженер прес-центру ПАТ «Волиньобленерго» (на фото)
Має сім’я родичів у Сполучених Штатах Америки. З ними часто зідзвонюються, тому заокеанська рідня завдяки такому зв’язку добре обізнана з реаліями нашого життя. Знали, що одна дитина вчиться на платному відділенні, інша закінчує школу і теж буде вступати до вузу, що продукти та одяг навіть для американських доходів – дорогі. Тому аби хоч якось полегшити життя бідних українських родичів, раз на півроку регулярно висилали їм по кілька сотень доларів. Таку допомогу волиняни цінували, за неї дякували і бажали відправникам здоров’я та довгих років життя. Рідня по обидва боки океану регулярно обмінювалася не тільки новинами, а й світлинами. Якось волиняни після закінчення навчального року вислали за кордон диск з відеозаписом випускного вечора меншої доньки. І коли американці побачили, з яким розмахом діти відзначають закінчення школи, оцінили розкішний інтер’єр ресторану і величезне меню, страви якого ледь вміщалися на столі, ситуація з пересиланням грошей змінилася. Точніше, вона перестала існувати взагалі. Вочевидь, закордонна рідня по-іншому уявляла кризу і бідність, про яку їм розповідали українці і яку вони намагалися побороти грошовими переказами. Не інакше як зі сміхом дізнаюся інформацію про те, що цьогорічні десятикласники престижної школи в обласному центрі ще рік тому забронювали собі ресторан для випускного вечора, бо на це, виявляється, серйозна черга. А в одному із заміських закладів поблизу Луцька вона розписана до 2020 року! Батькам цьогорічних одинадцятикласників банкет обійдеться в середньому по шістсот гривень за одну людину. Якщо врахувати, що піде мама, тато і дитина – от і місячна зарплата помічника вихователя чи медсестри. Пригадую, як кілька років тому інформагенції з охотою розповсюджували новину про випускників гімназії у Сербії, які відмовилися від дорогих суконь і костюмів на випускний вечір, а заощаджені гроші віддали сім’ям, де є тяжкохворі діти. У святковий день вони пройшли центром міста у футболках із написом «Твої п’ять хвилин блиску – чиєсь ціле життя». Я б хотіла бути серед них. Торік у Вінниці школярі пропонували відмовитися від святкування випускного вечора у традиційному форматі — у ресторанах з гучними бенкетами, танцями та музикою. Натомість радили спрямувати кошти, які готували на святкування випусків батьки, на підтримку героїв, які воюють за Україну на Сході. До аналогічної ініціативи цього року закликали і випускники однієї зі шкіл Харкова. І навіть якщо не міряти все грошима, цей день має великі перспективи залишитися в пам’яті не банкетною залою ресторану і випитим потай від батьків спиртним. Особисто я шкодую, що наш клас на випускному вечорі не посадив алеї, не поїхав із подарунками до дитячого будинку чи інтернату, не впорядкував поховань невідомих солдат чи не допоміг хоча б один день по господарству одиноким людям. Зараз я була б щаслива розповісти своїй дитині, що наш випускний пройшов не за столом. Шкода, що тоді ніхто нас не підштовхнув до такого кроку. А в цьогорічних випускників ще є шанс. Подаруйте ресторану вже залишений завдаток – і не будьте заручниками дуже застарілої моди на споживацтво.
