У сільраді, куди ми завітали, щоб довідатися про сільське життя-буття, нам розповіли про хвилюючу сімейну історію, про двійнят-сиріт, яких виховує бабуся. Так ми познайомилися з Галиною Василівною Ямнюк та її нелегкою, драматичною жіночою долею. Досить рано овдовівши, сама мусила виводити в люди трьох дітей.
У сільраді, куди ми завітали, щоб довідатися про сільське життя-буття, нам розповіли про хвилюючу сімейну історію, про двійнят-сиріт, яких виховує бабуся. Так ми познайомилися з Галиною Василівною Ямнюк та її нелегкою, драматичною жіночою долею. Досить рано овдовівши, сама мусила виводити в люди трьох дітей. Тож коли зустрівся чоловік, готовий розділити її нелегку житейську ношу, всі вважали це подарунком долі. Не так просто влаштувати своє життя жінці з трьома дітьми. Так у селянських клопотах, постійних турботах про хліб насущний минав рік за роком, а 1988-ий виявився особливим: навесні приніс лелека Галині Василівні ще одного синочка, а наприкінці того ж року її донька Тамара народила одразу двійню - Оленку і Артема. Оскільки часто хворіла, то мамі-бабусі Галі доводилося перебирати турботи про всіх трьох немовлят на себе. - Ви собі уявити не можете, що то значить троє маленьких дітей з одного року в одній хаті, на одні руки, - згадує жінка. - Бували дні, коли я надвір не могла вийти. Та в селянській родині до скрути й одвічної роботи не звикати. Діти підростали, а з ними й надія на те, що підростають помічники, опора на старість. І все б нічого, коли б тяжко не захворіла Тамара, мама Оленки й Артемка. Три роки тому, саме у розповні літа, її не стало... Ось так Галина Василівна стала для своїх онуків-близнят ще й мамою, опікуном і найближчою порадницею. А це у її віці ой як нелегко. І психологічно, і матеріально. Пенсія ж - 86 гривень. Спробуйте сьогодні із селянських статків одягнути-взути навіть одну дитину, а тут будь-яку обновку одразу треба множити на трьох. І раптом нове неочікуване горе спіткало жінку. Кілька місяців тому у власній хаті згоріла її 78-річна мати, яка також жила у Милятині. Кажуть, на час пожежі бабуся була вже мертвою... Ті, хто пережив війну, втішали себе запевненням: снаряди, мовляв, в одне місце не падають. А тут мирний час, то чому ж ті снаряди непоправної біди щоразу вцілюють в одне і те ж жіноче серце? Але жодної скарги, жодного нарікання з вуст Галини Василівни ми не почули. Навпаки, сердечно дякувала усім добрим і щирим людям, які постійно допомагають їхній родині ростити дітей. - Тепер я знаю, що світ таки справді не без добрих людей, - каже жінка. - Коли була яка скрута, то ще мені ніхто не відмовив. Голова Іваничівської райдержадміністрації Анатолій Павлович Стадник перед Великоднем допоміг дітей взути, вдягнути. А інспектор у справах неповнолітніх Марія Степанівна Жук - як друга мати. То завдяки їхнім турботам діти побували на відпочинку в "Артеку". Завжди розрадить і порадить щось добре директор школи Євгенія Федосівна Кульчицька. Доки ми розмовляли з мамою-бабусею, діти разом із чоловіком Галини Василівни, Петром Петровичем Ямнюком, поралися по господарству. Помітивши, що ми захоплено спостерігаємо, як чотирнадцятилітня Оленка не по-дівчачи впевненою рукою бере за вуздечку коня, жінка сказала: - Орлик любить Оленку. Вона його і запряже, і випряже. І білити вже береться, у всьому мені помагає, ніякої роботи не цурається. А на наше запитання - чим би хотіла займатися в дорослому житті? - дівчина скромно відповіла: - Хочу стати швачкою, щоб шити гарний одяг... І так у цю мить захотілося, щоб ці дитячі, але вже по-дорослому виважені мрії збулися. Валентина ШТИНЬКО. Фото Миколи ЗІНЧУКА.
