ВІСІМ КРАСУНЬ РОСТЕ У МАКОВСЬКИХ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.30 € 30.83

ВІСІМ КРАСУНЬ РОСТЕ У МАКОВСЬКИХ

За 15 років подружнього життя Мирослава та Петро Маковські з Іванич розбагатіли ось таким гарним і дружним сімейством. – Ой, ви вірите, нам з чоловіком здавалося, що ми ніколи не виспимося,— відповідає на моє захоплення такою незвичайною сімейкою мама Мирослава,— це ж бувало так: найстаршій, Світлані, чотири роки, Ларисі — два, Аллі — лише рочок, а в колисці знов маленька, і всі потребують уваги і догляду: одна плаче у мокрих пелюшках, друга — подає голос, бо хоче їсти, третя — на вулицю тягне... Майже щороку або через рік дівчата народжувались.

Через рік — по дитинці
— Ой, ви вірите, нам з чоловіком здавалося, що ми ніколи не виспимося,— відповідає на моє захоплення такою незвичайною сімейкою мама Мирослава,— це ж бувало так: найстаршій, Світлані, чотири роки, Ларисі — два, Аллі — лише рочок, а в колисці знов маленька, і всі потребують уваги і догляду: одна плаче у мокрих пелюшках, друга — подає голос, бо хоче їсти, третя — на вулицю тягне... Майже щороку або через рік дівчата народжувались.
Ми розмовляємо у затишній прохолодній кімнаті власного будинку Маковських на вулиці Залізничній в Іваничах, а наймолодші дівчатка, мов мишенята, причаїлись біля дверей і уважно стежать за мамою.
— Світлана, Лариса, Алла, Ліля, Оля, Валя, Таня, Наталя,— без запинки перелічує свої сонечка (Бог нагородив їх світлою вродою) Мирослава Василівна. — Імена спочатку вибирала сама — на честь своїх близьких подруг. А потім, як попідростали старші, називали меншеньких. Неважко мені дочки далися. Навіть наймолодшу, яка народилась справжньою богатиркою, — понад п’ять кілограмів, я виносила і народила без особливих труднощів, хоч мала вже 39 років,— ділиться материнськими спогадами господиня.
— А як чоловік, Петро Іванович, реагував на таке поповнення?— не втримуюсь, аби відразу не запитати.
У Мирослави Василівни світлішає обличчя, на вустах — знов усмішка:
— Звичайно, хотілось хлопчика... Але чоловік ніколи не виявляв свого невдоволення. Ми щасливі тим, що Бог нам послав здорових дітей. Пригадую, як вже з останніми приходила у жіночу консультацію, була можливість пройти обстеження на апараті УЗІ. “Дівка знов”,— розчаровано повідомляли мені, спостерігаючи за моєю реакцією. А я від того абсолютно не засмучувалась.
Дітей любила, відколи себе пам’ятає. Ще й зараз, бувало, як побачить немовлятко у візочку, то аж затремтить і сльози на очах виступають. Тому хоч і нелегко їх народжувати і ростити — не нарікала ніколи, бо любов до дітей переважала усе інше.
Дівчатка підростають, є відчутною тепер поміч від них. Усі, окрім трьох найменших, уміють видоїти корову, усе хазяйство попорати. Готувати — улюблене заняття старших. Часто навіть маму подивують кулінарним мистецтвом, а дечому і повчать.
У тата-господаря — ростуть господині
Наша розмова з берегинею дому, яка щойно повернулась із спекотного поля, стала для неї своєрідним перепочинком.
— У селі Мишеві, за три кілометри від Іванич, маємо посаджену на п’ятдесяти сотках картоплю. Трохи далеченько, але земля добра, вироблена. Ще користуємось паєм чоловікових батьків у селі Древині. Там в основному сіємо пшеницю, буряки. То наш основний дохід. Картоплею, овочами забезпечуємо себе на цілий рік. До столу вагомий додаток є і від домашньої живності,— розповідає Мирослава Василівна, а я в той момент думаю: але ж одного тільки хліба щодня для такої сім’ї потрібно не один буханець. А до хліба!
— Особливих делікатесів у харчуванні, звичайно, не маємо,— каже, неначе читаючи мої думки, жінка,— але вважаю, що найнеобхіднішим діти забезпечені. А ще мене часто запитують, у яких каструлях я готую. У невеликих. Але варимо часто. Бажаючих заступати “на вахту” біля плити у нас вистачає.
Варто сказати, що у сім’ї Маковських на кожен день народження накривається святковий стіл, на який ставлять торт. Найбільш “врожайним” у сім’ї є квітень — аж три дні народження. Але з приготуваннями особливих проблем нема. І хліб розчинити, замісити, спекти уміють старші, і здобу.
Петра Івановича, з яким, на жаль, не вдалося поспілкуватись (саме був на зміні), вдома застати можна хіба що у свята. Бо в будні у нього вистачає турбот. Працює шофером-електромонтажником в Іваничівській філії ВАТ «Волиньобленерго». Мають власний тракторець, увесь реманент, необхідний для обробітку поля. Аби придбати трактор — змушені були взяти кредит, позичити грошей. То тепер таки сутужно сім’ї.
Скільки “коштують” шість школярів?
— Найбільше втомлювались, коли діти були маленькими. А тепер найважче з фінансами, коли дітей треба зібрати до школи,— говорить Мирослава Василівна.
Минулого вересня Маковські проводжали до школи шість школяриків. Кількома партіями купували зошити, ручки, олівці. Правда, у школі видали один набір приладдя. “Я зовсім не скаржусь. Борони Боже,— кілька разів зазначала мама Мирослава,— наші діти — і мусимо опікуватись самі”. Навпаки, дякувала за те, що завдяки директору Іваничівської ЗОШ № 1 Марії Шевчик її школярики отримували безплатно шкільні обіди.
Шкільну форму усім мама шила сама. Пригодились знання і навики практичної роботи, набуті колись у Львові. Тепер мріє навчитись цьому ремеслу Лариса. Придивляється, пробує. Тому обнови у сім’ї Маковських — не така вже й рідкість. Наберуть у магазині тканини, пояснять мамі, який фасон має бути — і за роботу. А вона радіє, коли втішаються діти.
— Викроїти гроші з чоловікової зарплати нелегко. Давненько вийшла з ладу пральна машина. Мусимо обходитись без неї. А я отримую на дітей зовсім мало. Давали, наприклад, 185 гривень щомісячно. Перед навчальним роком 100 гривень матеріальної допомоги ще виділили,— розповідала Маковська.
Сім’я ніякими пільгами не користується. За усі комунальні послуги платять стопроцентно. Хоча, як зазначила жінка, голова райдержадміністрації Анатолій Стаднік жодного разу не відмовив у допомозі. Інша справа, що Маковські з розряду тих, хто не любить оббивати пороги різних інстанцій, надокучати проханнями.
На закінчення нашої бесіди багатодітна мати поділилась радісною звісткою: у неділю дочка Лариса приймає водне хрещення. Це — свято для сім’ї. А подвір’ям до хвіртки мене проводжали три найменші білявки.
Алла ЛІСОВА,
влас. кор. “Волині”.