ЩОБ НАС ПОВАЖАЛИ – ПОВАЖАЙМО СЕБЕ

Ексклюзивне інтерв’ю прем’єр–міністра України Віктора Януковича керівникові київського бюро “Радіо Вільна Європа – Радіо Свобода” Ганні Герман

– Почнемо з демократичних стандартів. На недавній зустрічі з заступником держсекретаря США Стівеном Пайфером ви обговорювали питання можливості проведення в Україні чесних і прозорих виборів. Чи Україна має шанс цього року справді продемонструвати світові, що вона може провести демократичні вибори, що люди в Україні мають можливість вільного вибору?
– Я впевнений в тому, що Україна будує незалежну демократичну державу. Я вважаю себе патріотом нашої країни. А тому переконаний – держава завжди повинна мати чисте обличчя, бо це обличчя всіх громадян. Себто, 48 мільйонів людей не повинні відповідати за чиїсь помилки: будь це помилки якоїсь окремої партії чи групи політиків. Тобто, відповідаючи на це запитання, я сказав би так: ми самі, всередині держави повинні домовитися між собою, як разом тут жити. І перш за все, ми повинні з повагою ставитися одне до одного, до загальнолюдських вартостей. Бо якщо ми хочемо, щоб нас поважав світ, ми мусимо спочатку навчитися поважати самих себе, один одного. Адже держава – це як маленька сім’я. Якщо це сильна сім’я, то діти в ній нагодовані, і мати весела, і батька шанують, і сусіди таку сім’ю поважають.
– Ви сказали, люди домовляться. Але, мабуть, домовляться не лише про те, кого, але і що вибирати. Вибирати схід чи захід? Ось зараз, коли ратифікована угода про ЄЕП… Українці теж стоять перед непростим вибором. Адже, наприклад, візьмемо інтеграцію України в СОТ. Україна просунулася далеко вперед по дорозі в СОТ, і випереджає в цьому процесі Росію. А тепер, коли де-юре ЄЕП існує, треба зупинятися і чекати Росію. Чи це логічно? Чи не зводиться нанівець колосальна праця українських політиків і дипломатів?
– Немає таких приладів, які вимірювали б швидкість інтеграції, в тім числі й до СОТ. І тому треба слухати фахових експертів, що вони скажуть, яким чином вплине на нашу економіку вступ України до СОТ і як це відіб’ється на відносинах України з Росією. Що робитиме Росія, якщо Україна буде членом СОТ, а вона – ні ? Чи, навпаки, – що буде робити Україна, якщо Росія скоріше вступить до СОТ? Ми повинні зважати на це, бо товарообіг в 20 мільярдів доларів – це дуже серйозно. Це показник дуже тісних взаємовідносин з Росією – економічних, корпоративних, науково-технологічних... І жартувати з цим ніхто нікому не дозволить. Тут треба брати в радники розум. А розум підказує – ми повинні діяти синхронно. Україна і Росія знаходиться приблизно на одному рівні інтеграції в СОТ і йдемо ми однаковим темпом. І як партнери ми зацікавлені, щоб нас хтось не обігнав на якомусь повороті чи віражі.
– А ви вірите, що Росія може ставитися до України так само по-джентльменськи, як Україна в даному випадку ставиться до Росії?
– Ми завжди підкреслюємо, що зацікавлені в синхронних рухах. І коли заходить мова про ЄЕП, то, перш за все, діємо, виходячи з економічного інтересу: якщо нам це вигідно, ми рухаємося в тому напрямі, якщо ні – відмовляємося. Тут грає виключно економічний інтерес України. Так само і в ставленні до Європейського Союзу як стратегічного партнера. Ми кажемо сьогодні, що наша стратегічна мета – підняти рівень життя українців до європейського рівня.
Конкретно кажучи, ми повинні підняти рівень життя наших громадян, побудувати надійну систему безпеки, закласти надійні фундаменти громадянського суспільства... Словом, мусимо мати європейський стандарт у себе вдома. Звісно, тут треба бути реалістом – для цього треба дуже багато зробити і дуже наполегливо працювати. Але найголовніше – ми повинні зберегти гідність народу, гідність нації.
– Пане прем’єр, відносини України з Заходом багато хто розглядає через призму Чорнобиля. Мовляв, а пам’ятаєте, коли Захід наполягав на закритті Чорнобильської атомної, як багато він тоді обіцяв Україні. І нічого не дав. Я чула, що Україна очікує кредиту від Заходу на суму 1,5 мільярда доларів на добудову енергопотужностей. При цьому з цих грошей треба обов’язково віддати на оплату західних консультантів аж 700 мільйонів доларів. Скажіть, хіба Україна не має своїх кваліфікованих фахівців, що мусить давати заробляти чужим? І чи Україна не має нині можливості самостійно добудувати Хмельницьку та Рівненську атомні електростанції, щоб не брати кредит на таких невигідних умовах?
– Ви дуже досвідчена людина і майже відповіли на це питання. Я лише додам: коли наші експерти порахували, що нам більш вигідно – взяти такий великий кредит, який потім треба буде дуже довго відробляти чи знайти всередині країни резервні кошти, і добудувати станції самим – то ми таки вирішили обійтися своїми силами. Зараз треба будувати системи перетоків електроенергії: трансформаторні підстанції, лінії електропередач і так далі. Ми повинні оптимізувати розподільчу мережу в державі таким чином, щоб вона була найбільш вигідною для всіх. Тільки тоді, коли держава зреалізує енергетичну стратегію, в якій буде передбачена приватизація генеруючих компаній, частини електромереж, тоді буде розвантаження тарифу. Тобто, держава зможе не брати на себе завеликі зобов’язання. Хоча тариф сьогодні в Україні і так один з найнижчих у Європі. Хоча, знаємо, критикують владу за, мовляв, високі тарифи. Так уже повелося – що не робила б влада – завжди знайдеться за що її критикувати. Але цієї критики не треба боятися. До неї треба прислухатися.
– Коли можна очікувати пуску додаткових потужностей Хмельницької та Рівненської атомних станцій? За рік, за два?
– У нас ставлення до цих об’єктів дуже принципове тому, що цього потребує народ. Це справа нашої гідності – гідності усього народу – показати, на що ми спроможні. Ми вже в серпні–вересні запустимо нові потужності і не лише забезпечимо повністю усі потреби України в електроенергії, а й матимемо надлишок, який будемо експортувати. Лише дуже розвинуті держави мають такі можливості. І це буде дуже сприяти енергетичній незалежності держави.
– Зараз багато говорять про Ірак. І не лише про військову присутність там України, а й про можливість для українських фірм заробити в Іраку. Чи є вже якісь конкретні домовленості з цього приводу. На якій стадії знаходиться, так би мовити, уся справа?
– Ми до цього питання ставимося дуже обережно. По-перше, я впевнений: поки не буде порядку в Іраку, ми не маємо права ризикувати своїми громадянами, їхнім життям. А ризик – величезний. Сьогодні ми стоїмо перед дуже важливим рішенням – треба щоб ООН негайно брала це питання під свій контроль. І щоб ООН сьогодні, умовно кажучи, домовлялася з громадянами Іраку. Цей процес мусить вже починатися. Треба зупинити протистояння. І лише тоді, коли буде знайдено порозуміння і коли будуть підписані домовленості, необхідно поступово відновлювати життя в цій країні. І тут Україна зможе і допомогти Іракові, і заробити там.
– Коли говорять про ваш уряд, то згадують про те, що досягнуто рівня економічного зростання, показник якого один з найвищих в Європі. Чому ж середній українець і досі не відчув цього зростання на своєму житті?
– Існують економічні закони і їх взаємозв’язок з соціальними зрушеннями. І змінити ці закони неможливо. Це закон життя – спочатку ти заробляєш багато грошей і лише після цього можеш будувати собі хату. А не навпаки. Не буває так, що ти щойно почав щось робити, і гроші тут же посипалися, як з мішка. Тому ми розпочали дуже динамічне економічне зростання. Це дійсно відбулося за рахунок реформування економіки, за рахунок сприятливих умов на світових ринках і за рахунок того, що сьогодні в усіх у нас є велике бажання краще жити.
– З ваших слів видно, що маєте дуже амбітні цілі. Чи коаліційний уряд – це зручний механізм для їх реалізації? Може, все-таки простіше працювати з однодумцями, з однією командою?
– Є в цих питаннях оптимальний підхід. Поруч з лідерами завжди повинні бути виконавці, які якісно працюють, виконуючи свої обов’язки. Об’єднання зусиль лідерів, виконавців, науковців – це і є команда. І коли мені кажуть, слухайте, у вас є недоліки, я відповідаю: нема людей святих, людей без недоліків. Але сила – в єдності. Сила – в цілеспрямованості. І сила – в командних діях.
– Ми говоримо про коаліції. Коаліційні уряди працюють успішно в багатьох країнах рівно ж, як в багатьох країнах вони падали з причин розбрату. Вас у березні потужно підтримала парламентська коаліція, коли затверджувалася програма уряду. Зараз у цій коаліції з’явилося багато дрібних центрів, багато претендентів на булаву. Як ви будете працювати з коаліцією далі – вживатимете жорстких заходів для консолідації чи дасте усім вільну руку – нехай, мовляв, кожен робить, що вважає за потрібне?
– Кожен має право вибору. Кожен політик і кожна політична сила. Я ж завжди казав – сила в розумі. Я в житті, знаєте, багато чого бачив. Усе, що зараз діється в парламенті, нехай лишається на совісті кожного учасника цього процесу. Кожен повинен розуміти, що він бере на себе відповідальність при прийнятті того чи іншого рішення. І я вірю в те, що розум переможе. Я вірю в те, що мине політиканство і залишиться виваженість у політиці, яка йтиме на користь державі і суспільству. Я в це вірю.
– Про вас говорять як про людину дуже жорстку. І разом з тим, хоч ви це і не афішуєте, відомо, що ви чоловік дуже релігійний. Як вживаються в одній людині такі протилежні риси – сувора жорсткість і глибока віра в Бога? Християнство, як відомо, не вчить жорсткості. Воно каже: коли тебе вдарять у ліву щоку – підстав праву. А в житті ви підставляєте щоку чи відповідаєте в інший спосіб?
– У залежності від обставин, у яких це буває. Найбільш боляче, коли б’ють свої. Мені не страшні удари суперників. У різні часи я по-різному відповідав на виклики. А що стосується своїх, то удари від них – дуже болючі. Я їх дуже болісно переношу. Я до цього ніколи не звикну. І коли щось хтось про когось каже, завжди повинен, перш за все, подивитися на себе. Коли хтось бере на себе сміливість когось ображати, я завжди відповідаю – нехай Бог йому буде суддею. Я ж відповідати звик не словами, а справами. Я не любив нікому лізти в душу і не люблю, коли хтось лізе в душу мені.
– Вас мало знають українці, про вас мало пишуть. Ви рідко зустрічаєтеся з журналістами. Чому ви не займаєтеся своїм іміджем?
– Ви, журналісти, фахівці. Це ваша робота – робити комусь імідж чи нищити його. А в нас є інша робота.