Чим пояснюють у Любомльському районі провальний початок і складний фініш жнивної кампанії?
Під час жнив районні керівники зазвичай знаходяться на роботі. Тому цілковитою несподіванкою стала відпустка напередодні цьогорічної жнивної кампанії голови Любомльської райдержадміністрації Володимира Склянчука, про відставку якого вже тривалий час подейкують у коридорах місцевої влади. Мабуть, такий крок керівника в якійсь мірі передався й колективним господарствам, які із запізненням розпочали збирання хліба. Як твердить начальник управління сільського господарства і продовольства Любомльської райдержадміністрації Петро Оніщук, виною тому були несприятливі погодні умови. Пройшли сильні дощі, тому молотити хліб підвищеної вологості не було ніякого сенсу, бо можливість сушити зерно є лише в одному колективному господарстві. — Ми націлили керівників сільськогосподарських підприємств, що в першу чергу потрібно зібрати зернові у приватному секторі, аби «збити» ажіотажну ціну на обмолот зерна, — говорить Петро Оніщук. — Кошти, які надійшли від населення за обмолот, було витрачено господарствами на ремонт зернозбиральної техніки, закупівлю паливно-мастильних матеріалів. До речі, за словами Петра Олександровича, за обмолочену соту поля колективні господарства брали з селян три гривні, а де-не-де й того більше — три з половиною. Для порівняння: у Ратневі Луцького району за одну обмолочену соту брали одну гривню 50 копійок. Цього року зернові та зернобобові займають в районі всього близько 11 тисяч гектарів. Кажуть, що багато посівів вимерзло. На приватний сектор припадає 75 відсотків загальнорайонного лану. У населення цьогорічний врожай кращий, ніж у колективних господарствах, приблизно на 30 відсотків. І тут нема нічого дивного. Одноосібники підживлюють свої площі, чого «колективники» вже давним-давно не роблять. Жнива можна назвати жнивами хіба що у Куснищах, де торік і цього року зібрали третину загальнорайонного врожаю зернових. Вчасна оплата праці, матеріальні стимули, достатня кількість комбайнів дали можливість сільгосппідприємству «Куснище», яке очолює депутат Любомльської районної ради Михайло Дем’янчук, набагато випереджати всіх інших у районі. Зернові культури тут займають близько 500 гектарів. За кожні 10 тонн намолоту, крім оплати в грошах, передбачається безплатна видача одного центнера зерна. Торік дехто з куснищанських комбайнерів в такий спосіб отримав по три тонни зерна. Однак такими стимулами і результати у районі більше похвалитися ніхто не може. На жнивах гостро постало питання якості зернозбиральної техніки. У приватному секторі налічується 93 комбайни, тоді як у сільгосппідприємствах — 65. На сьогодні жодне колективне господарство не в змозі придбати комбайна. Останній раз техніка на жнива у районі купувалася п’ять років тому, коли кооператив «Колос» із села Штунь придбав через «Волиньагрореммаш» за 20 тисяч доларів комбайн марки «Форшріт». І хоч на німецький комбайн господарники на цих жнивах дуже розраховували, техніка все ж підвела: вийшов з ладу двигун, який у наших умовах ремонту не підлягає. Допікають аграріям і злодії. Троє жителів села Бірки з тракторного двору місцевого господарства викрали запчастини до зернозбиральної техніки на загальну суму 1700 гривень. Проти злодіїв порушена кримінальна справа. А у Бірках всього два комбайни, хоч колись їх тут було аж дванадцять. Нарікають селяни, з якими мені довелось говорити, на ціни. І цього літа поліщуки знову будуть із збитками. Якщо закупівельна ціна на пшеницю більш-менш прийнятна — у межах 600—800 і навіть 900 гривень за тонну, то за жито більше як 450 гривень ніхто не дає. Хлібороби переконують, що ціна на жито має бути в межах 550—600 гривень, тільки тоді ця культура стане рентабельною. Любомльському району на нинішній рік доведене регіональне замовлення — 750 тонн зерна. Чи виконають завдання місцеві аграрники? — Регіональне замовлення мусить бути виконане, — впевнений Петро Оніщук. — Якщо одні господарства не зможуть його виконати, то інші — перекриють. Хоча питання це на сьогодні дуже складне. На приватний сектор ми навіть і не надіємося, що він продасть нам зерно за встановленими урядом цінами. Якщо хтось і має пшеницю високого класу, то він продасть її на базарі по 80—90 гривень за центнер, а не по 60 гривень, як того вимагає регіональне замовлення. Що робити із зібраним врожаєм — окрема тема для розмови. Я був здивований, коли дізнався, що зерно з Любомльського району возять на хлібоприймальні пункти аж до Луцька та Володимира-Волинського. Виявляється, місцева реалбаза хлібопродуктів збанкрутувала і вже тривалий час не працює. Стоять пусткою приміщення. Кажуть, що виною тому одна комерційна структура з Києва, яка викупила контрольний пакет акцій любомльського хлібоприймального пункту. Нові власники вкладати у підприємство інвестиції, мабуть, і не збиралися. От і доводиться товаровиробникам везти хліб за тридев’ять земель. Зерно треба транспортувати великоваговими машинами з причепами, а таких у районі бракує. Особливо у збитках від цього одноосібники, яким доводиться витрачати чималі кошти для того, щоб доставити з якогось віддаленого села до Володимира-Волинського трактором, скажімо, три з половиною тонни зерна. Але хто подбає про селянина, як не він сам... Ярослав ГАВРИЛЮК.
