ЩО ЗАВАЖАЄ НАРОДНИМ ДЕПУТАТАМ ВІЛЬНО МИСЛИТИ? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.40 € 32.19

ЩО ЗАВАЖАЄ НАРОДНИМ ДЕПУТАТАМ ВІЛЬНО МИСЛИТИ?

Бесіда з народним депутатом України Євгеном Кирильчуком

Бесіда з народним депутатом України Євгеном Кирильчуком

- Євгене Івановичу, складається враження, що народні депутати перед виборами президента починають пакувати чемодани і зриваються з насиджених місць у фракціях. Що відбувається?
— Прийняті два закони — про вибори народних депутатів на пропорційній основі і про вибори до місцевих рад за таким же принципом (до рівня міських і районних рад) — змусили замислитись кожного з позафракційних народних депутатів і навіть тих, хто входить у не впливові, дрібні партії. Вони уже шукають своє місце на виборах 2006 року, бо всі знають, що партія, котра не зареєстрована за рік до виборів, не матиме права брати участь у політичній боротьбі. Ось чому й розпочався прискорений рух розмежувань та пошуків. Відбувся розкол великої фракції, в яку входили представники партій «Трудова Україна» та промисловців і підприємців. Їхні лідери — Сергій Тигіпко та Анатолій Кінах — недвозначно заявили, що вони можуть теж претендувати на президентське крісло. Однак ще одна новина. Малочисельні фракції Народно-демократичної партії та Партії промисловців і підприємців об’єдналися і нібито кандидатом в президенти висуватиметься Валерій Пустовойтенко.
— Схоже, що невдача політичної реформи призвела до утворення групи «Центр», депутати якої позбулися страху. У нас особлива увага до Тараса Чорновола, котрий ще раніше покинув фракцію Віктора Ющенка «Наша Україна».
— Я думаю, що причиною виходу Тараса Чорновола з фракції Віктора Ющенка є неоднозначність стосунків між п’ятьма іншими лідерами, які не завжди перебувають на одній позиції. Окрім того, там уже є декілька претендентів на пост прем’єр-міністра. Тарас Чорновіл не поміняв своїх поглядів щодо влади, майбутнього України, але, як вважаю, не побажав втручатися в дискусії, які відбуваються в середині фракції. В цю депутатську групу ввійшло ряд особистостей, котрі не згідні з позиціями фракцій, в яких вони перебували, як ось Василь Гаврилюк, що вийшов з фракції «Регіони України», Сергій Бондарчук, Олександр Омельченко, Василь Бартків, котрі входили в блок «Наша Україна», член Аграрної партії Олексій Козаченко — всього 16 чоловік. Гадаю, що набереться ще з десяток претендентів на поповнення групи «Центр». Ці депутати не стоять на якихось категоричних позиціях щодо роботи уряду, хоча нерідко голосують так само, як опозиція. Схоже, що в них є своя точка зору, а не нав’язана зверху думка. Є люди, які стверджують, що група хоче, щоб її очолив Володимир Литвин.
— Із партії «Трудова Україна» вийшов один з найбільших бізнесменів, член парламентської більшості і зять президента Віктор Пінчук. Що це, на вашу думку, означає?
— Проте Віктор Пінчук залишається у фракції «Трудова Україна». Причини слід шукати за межами держави. Коли він перебував на американському континенті, йому задавали запитання: «Ви хто — крупний бізнесмен, чи політик?», бо в цивілізованому світі не прийнято таке поєднання. Адже зять президента, не будучи лідером фракції, фінансує і її, і партію. Розуміючи, що процес керівництва «сім’ї» завершується, він дистанціюється від політики, чи, принаймні, робить вигляд, щоб легше в перехідний період зберегти свої капітали.
— Найбільш гучною подією був відхід заступника Голови Верховної Ради Олександра Зінченка від СДПУ(о), який недавно в пресі заявив: «У мене абсолютно нова система поглядів. Нині я живу в злагоді із самим собою. Немає на жоден відсоток страху ні за які речі».
— Сьогодні мені приємно спостерігати, наскільки Олександр Зінченко за останній рік виріс, став самостійним політиком з об’єктивною аналітикою. Він не захотів бути пішаком в чиїхось руках. Олександр Зінченко на чолі парламентської комісії об’єктивно розібрався у подіях у Мукачевому і зал аплодував йому за його аналіз. Він справді має тверду центристську позицію і, думаю, до виборів остаточно визначиться в своїй політичній приналежності.
— На екранах телевізорів ми найчастіше бачимо лідера фракції СДПУ(о) Леоніда Кравчука, координатора більшості Степана Гавриша, представника президента Олександра Задорожнього, а ось, наприклад, Олександр Волков, який раніше роздавав інтерв’ю, зник.
— Напевне, найцікавішою фігурою в залі, за якою з інтересом спостерігає і преса, і закордонні представники — це є екс-президент Леонід Кравчук. Він ніколи не забуває красномовно і артистично подати себе. Справді, як колись казали, Кравчук може пройти між краплинками дощу і не змокнути. Наприклад, якщо соціалісти голосують за підтримку парламентської більшості, він демонстративно може пройти помаленьку через весь зал і сісти біля Олександра Мороза. Ніколи прямо на запитання не відповідає. Мені соромно, що екс-президент слугує людям, які мають сумнівне минуле, не відзначаються порядністю та благородством.
Коли Юлія Тимошенко вела на п’ятому каналі телебачення дискусію з Степаном Гавришем, то дала йому чітку характеристику: «Ви — геніальний демагог». Він настільки підкреслює, як годить функціонерам з Банкової, що збоку стає незручно за нього.
Олександр Волков, який проводив минулу виборчу президентську кампанію і мав справу з фінансами, невдоволений, що його відтіснили. Коли голосували за проект Закону про політичну реформу, то спересердя забрав карточку і вийшов із зали. З ним, бачте, не порадились.
— Євгене Івановичу, з фракції Юлії Тимошенко теж вийшли деякі народні депутати, які пройшли у Верховну Раду за партійними списками і були тоді в опозиції до влади.
— Найбільш відомими перебіжчиками, які йшли разом з нами на вибори, є академік Петро Толочко і колишній головний редактор газети «Голос України» Сергій Правденко. Я коротко скажу: якщо в матеріальному відношенні вони щось набули, то в моральному — втратили майже все. Такий приклад. Коли Петро Толочко подав депутатський запит, то при голосуванні його навіть не підтримали ті, до кого він перейшов. Довелося спостерігати за його приниженням — і це в його поважні роки і з його титулами.
— Можливо, у них були розбіжності в поглядах, наприклад, з Степаном Хмарою, який буває досить різким в оцінках.
— З Степаном Хмарою, Левком Лук’яненком, які безмежно люблять Україну, я постійно спілкуюсь. Так, якщо у Левка Лук’яненка зважений, аналітичний погляд на всі події, то Степан Хмара — експресивна натура. Якщо з ним не погоджуються, то він може навіть заявити, що вийде з фракції. Але швидко відходить. Тільки один Степан Ількович з фракції проголосував за відправку наших хлопчиків в Ірак. Тепер переживає. Але ці особистості не «давлять» на своїх колег. Недаремно до них приходять радитися народні депутати навіть з пропрезидентських фракцій. У Верховній Раді не люблять тих, які мають справу з криміналітетом, і перебіжчиків.
— Розумію, що є депутатська етика, але все ж скажіть, як ведуть себе народні обранці від Волині?
— Волинські депутати — активні, здебільшого мають свою думку, не бояться трибуни. Наприклад, Сергій Шевчук, який входить у фракцію НДП, цілком сформований політик. Він сидить в одному ряду зі мною і мені подобається, що його позиція не завжди співпадає з більшістю і він не боїться свою думку висловити. Його позиція базується на глибокій любові до своєї держави і її людей. Володимир Бондар, Борис Загрева, Сергій Слабенко — активні і в комітетах, і в залі, мають авторитет. Найбільше закидів і незадоволення викликає стиль керівництва першого заступника спікера Адама Мартинюка, який перебирає на себе більше повноважень, ніж належить, може собі дозволити перебити виступ депутата, грубу репліку. Недаремно у залі лунають настирливі вимоги про збір підписів за відсторонення Мартинюка від керівництва, бодай, на декілька засідань.
— Люди нерідко не розуміють, чому часом в залі парламенту бувають сутички, аж до бійок. Чи справді існує така взаємна ненависть?
— Мені один обранець в парламент, знаменитий директор з Луганщини якось сказав: «Ми душею з вами. Ми ж тільки на папері з ними, бо мусимо це робити». Тобто виконувати команди. Ніякого антагонізму взагалі немає, за винятком невеликих інцидентів, які роздмухуються через телебачення на всю Україну, як ось, коли Юлія Тимошенко наступила на колекційний туфель Григорія Суркіса чи коли просила тодішнього Генпрокурора Станіслава Піскуна показати всім дорогий швейцарський годинник. Будні у Верховній Раді — це глибоке обговорення проектів законів. В нашій фракції є визначення: якщо питання соціально значиме, то всім належить за нього голосувати. А коли, наприклад, йде мова про приватизацію компанії «Укррудпром», то відразу шукаємо відповідь на запитання: «Хто лобіює цей закон? Чому держава випускає з рук свій головний ресурс?» Коли ж пропрезидентська парламентська більшість тупо виконує накази Віктора Медведчука, ігнорує регламент, не прислухається до думок опозиції, то доводиться й трибуну блокувати.
— Євгене Івановичу, що означають заяви деяких партійних лідерів: мовляв, якщо з’їзд вирішить, то й вони будуть балотуватися на пост президента?
— Це злободенне питання і я хочу дати роз’яснення читачам. Справді, висувають керівники пропрезидентської більшості на вибори кандидатуру Віктора Януковича. І раптом з’являються інші претенденти. І скільки їх буде від влади? Складається враження, що жоден з «бунтівників» не буде йти до кінця. Залишаться лише їхні представники у виборчих комісіях. Не сумніваюсь, що вони таки домовляться і знімуть свої кандидатури на користь єдиного кандидата і, можливо, це буде навіть Леонід Кучма, якщо його «попросить народ» та партії і якщо не злякаються міжнародної громадськості.
— Чи може виникнути ситуація, коли «Батьківщина» на президентські вибори висуне кандидатуру Юлії Тимошенко?
— Це буде на шкоду демократичним силам. Але все залежить від Віктора Ющенка. Уже більше місяця у фракції «Наша Україна» лежить підготовлена нами політична угода, на яку ми так і не отримали відповідь. На засіданні фракції прийнято рішення, що коли з нами не побажають домовитися, то обов’язково висунемо кандидатуру Юлії Тимошенко. Це зробимо перш за все для того, щоб в період передвиборної кампанії вона постаралася звести опозиційну трійку (йдеться і про соціалістів) до єдиного рішення. Юлія Тимошенко робитиме це до останнього дня. Можу наостанок сказати одне: якби керівником виборчого штабу Віктора Ющенка була Юлія Тимошенко, то усі б працювали напружено і в одному напрямку і ніякий адмінресурс не завадив би обрати президентом кандидата від демократичної опозиції. До речі, американський суд зняв усі обвинувачення стосовно Юлії Тимошенко і встановив, що в її діях немає злочину, як, власне, немає і самого факту злочину. Рішення суду означає, що всі обвинувачення проти корпорації ЄЕСУ, яку очолювала Юлія Тимошенко, і на яких будувалося її багаторічне цькування, безпідставні.
Бесіду вів Олександр НАГОРНИЙ.