зізнався у нашій редакції ВІЛ-інфікований лучанин Олександр
Тепер 29-річний ВІЛ-інфікований лучанин Олександр рятує людей від наркотичної залежності, морально підтримує таких, як він, – ВІЛ-інфікованих, і... мріє створити сім’ю
ІЗГОЇ В ІЗГОЇВ — Наркомани – це ізгої суспільства. А ВІЛ-інфікованих навіть наркомани відділили від себе. Це – ізгої в ізгоїв. Я – колишній наркоман і теперішній ВІЛ-інфікований... Зізнаємось, за кілька хвилин до зустрічі ми шукали інформацію в інтернеті, щоб ще раз впевнитись, що рукостискання з такими людьми, як він, є безпечним. Тепер Саша сидить у нашому кабінеті. Олександр Бенько. Ім’я та прізвище не змінені. Саша каже, що йому, незважаючи на ВІЛ-інфекцію, нема чого лякатись, чого соромитись, адже тепер він має нове життя. А пеклом він називає своє колишнє життя. — Мама сама виховувала нас трьох, я ріс без батька, і ріс на вулиці. А вулиця давала своє... У дев’ять років – перша сигарета. У дванадцять – перші сто грамів. А в п’ятнадцять був уже перший «косячок». Але й марихуана скоро перестала приносити бажаний кайф... — А наркотик замінив усе. Коли ти наркоман, тобі плювати на всіх. Головне – наркотик. Мама стояла на колінах переді мною, я штовхав її ногами і йшов, бо треба було знайти вколотись. Нічого святого у мене не залишалось. Спочатку старший брат намагався якось рятувати мене. Фізично він був сильнішим за мене, але я почав братись за молоток... Мене лікували, мама возила навіть у Київ, але нічого не допомагало. Щоб дістати наркотик, треба було красти, тому я крав. Кілька місяців просидів у сізо... Саша коловся дев’ять років. Дійшло до того, що його ноги перетворились на суцільну рану. Коли він скидав штани, кусками відлітала шкіра. Розвинулась дистрофія м’язів і хлопець змушений був ходити з милицею. Він помирав. Щоб не бачити, як вмирає син, мама поїхала в Італію на заробітки. Саша жив у підвалах, тижнями не мився і ходив обірваний. ДІЗНАВСЯ, ЩО ВІЛ-ІНФІКОВАНИЙ, КОЛИ... ПОЗБУВСЯ НАРКОТИКІВ — Я не вірив, що можна кинути колотись. Якщо хтось кидав, то жив у страху, боровся сам з собою і рано чи пізно здавався. Надовго цих людей не вистачало. Місце наркотика може замінити тільки щось сильніше за нього, – каже Саша. – Коли я якось зустрів свого друга, з яким коловся, і він почав мені говорити про Бога, я подумав, що він хворий на голову. Але я таки пішов у церкву, хоч дивився на віруючих людей, як на лохів. Та коли Олександр приходив до цих людей, вони казали, що раді йому. І хлопець бачив, що це щиро. Десь з рік він ходив у церкву «Фіміам», слухав, і... далі коловся. Зрештою йому порадили поїхати в Острог у Реабілітаційний центр для наркоманів при церкві. Там він побачив багато колишніх наркоманів, які тепер жили в радості, а не в страху... — Знаєте, коли я сидів у сізо і не мав можливості колотись, я цілий місяць не спав. Спить вся камера, а я ходжу цілу ніч. Я ледь не здурів. А в Центрі я спав уже на першу ніч, хоч і не вколовся! У тюрмі я кілька перших днів лежав і не міг встати, а в Острозі уже на другий день розвантажував цеглу! Оце і є чудо Боже, більше нічого не можу сказати. Я прийшов до Бога і звільнився від наркотиків. Але на мене чекало інше випробування – мені зателефонували і повідомили, що я – ВІЛ-інфікований. «ЗНЯВ З ГОЛКИ» П’ЯТЬОХ СВОЇХ ДРУЗІВ Десь за рік до звістки про інфекцію Саша здав кров для аналізу, але результатів не дочекався і поїхав з дому. Його рік шукали. Він у той час жив у бабусі, а потім поїхав в Острог. І звістка про ВІЛ-інфекцію застала хлопця вже тоді, коли він не був наркоманом. — Це був сильний стрес. Неймовірно важко впоратись із собою після такої новини. Бо очікування смерті – гірше за саму смерть. Я плакав. Був навіть момент, коли я молився із своїм братом по вірі і говорив: «Господи, чому я, а не він?». Але знаю одне: якби не віра, мене не було б зараз серед живих. Якби не віра в Бога, я б, можливо, заражав інших. Адже ви чули про людей, які, опинившись у подібній ситуації, мали образу на увесь світ і мстили: кололи здорових людей зараженим шприцом, навмисне вступали у статевий контакт. А тоді мені було удвічі важче і через те, що я був першим і єдиним ВІЛ-інфікованим в Острозі і у всій нашій церкві, – продовжує Саша. – Я був сам. Я не мав з ким про це поговорити. Коли через кілька місяців після того у церкву прийшла друга така людина, як я, інфікований чоловік, і його почали втішати, він сказав: «Ви мене не зрозумієте, бо ви не такі, як я». А ця думка сиділа в мені усі ці місяці! Але на відміну від мене, цей чоловік не був сам – у нього був я. Я сказав йому: «Я такий, як ти, і зможу тебе зрозуміти»... Саша зрозумів, що може бути корисним для людей, заражених вірусом імунодефіциту, допомагати їм. І власним прикладом показувати, що і у такій ситуації можна мати повноцінне життя. Він постійно спілкується з такими людьми, як він сам. Саша – частий гість у Волинському Центрі профілактики і боротьби зі СНІДом, працівники центру мають його номер телефону, і пропонують відвідувачам. Олександру вдалось витягнути із наркотичної залежності п’ятьох своїх друзів «на голці» – він просто поселявся і жив разом з ними на одній квартирі. Мама Олександра, коли восени минулого року на місяць приїздила з Італії на Волинь, була вражена змінами, які відбулися із сином. — Повірте, незважаючи на ВІЛ-інфекцію, я зараз маю спокій в душі – те, чого так шукав усе своє життя. Я ніколи в житті не працював, а зараз п’ять днів у тиждень працюю на будівництві. І не приховую від своїх колег те, що ВІЛ-інфікований. Я займаюсь спортом, я багато спілкуюсь. ... – Але ж ти розумієш причину її вагання? – запитали ми, коли дізнались, що Саша запропонував своїй дівчині стати його дружиною. — Так, якби я був здоровий, то уже почув би від неї слова: «Згідна». Але я продовжую чекати на її відповідь...
ДОВІДКА «ВОЛИНІ»: Кожного дня у світі інфікується 15-16 тисяч осіб. Сьогодні уже понад 50 мільйонів жителів планети Земля є ВІЛ-інфікованими, а ще 20 мільйонів хворі на СНІД. 23 мільйони померли від СНІДу. На жаль, Україна визнана державою, де темпи поширення ВІЛ-інфекції є одними з найвищих у Європі. На січень 2004 року в нашій країні від СНІДу померло майже 4 000 людей. Офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих понад 62 000, але, на думку експертів, в Україні справжнє число інфікованих становить близько одного відсотка населення (від 400 000 до 500 000). Хворими на СНІД є 3 тисячі громадян України, з яких понад 100 дітей. На сьогоднішній день у Волинській області зареєстровано 896 ВІЛ-інфікованих. Захворіло на СНІД – 43 людини, в тому числі 1 дитина. Померло від СНІДу 23 особи. Найбільше ВІЛ-інфікованих виявлено в Нововолинську – 262, у Луцьку – 211 і у Володимир-Волинському районі – 170. В області від ВІЛ-інфікованих матерів народилося 42 дитини. З них у семи дітей підтверджено ВІЛ-інфекцію, одинадцять малюків народилися здоровими, решта діток перебувають на стадії обстеження до півторарічного віку. ДОВІДКА "ВОЛИНІ": СНІД – кінцева стадія ВІЛ-інфекції. Вірус, який викликає це захворювання, робить організм людини беззахисним перед збудниками різних інфекційних хвороб. З моменту зараження ВІЛ-інфекцією до розвитку СНІДу, як правило, проходить від 8 до 10 років, після чого протягом 2-15 років СНІД призводить до летального випадку.
СНІД ПЕРЕДАЄТЬСЯ: = при статевому контакті з випадковим партнером; = при гомосексуальних контактах без презерватива; = при повторному використанні одноразових шприців, голок, при переливанні крові; = при використанні нестерильних інструментів для бриття, манікюру; = від ВІЛ-інфікованої матері до дитини під час вагітності, пологів, годування грудьми; = під час бійок, що супроводжуються пошкодженням шкіри.
СНІД НЕ ПЕРЕДАЄТЬСЯ: = при рукостисканні; = через посуд, їжу, одяг і білизну; = при кашлі і чханні; = при дружніх поцілунках; = при відвідуванні басейну, сауни, туалетів; = при укусах комарів. Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, Василь УЛІЦЬКИЙ. Фото авторів.
