Цьогоріч святкуємо його сьогодні, бо це велике, двунадесяте свято, як мовиться, не тримається числа...
Цьогоріч святкуємо його сьогодні, бо це велике, двунадесяте свято, як мовиться, не тримається числа. Випадає воно в період від 30 квітня до 3 червня обов’язково у четвер шостого тижня по Світлій неділі. Либонь, звідси й приказка: «Не прийде у середу Вшестя». Бо саме так подекуди в народі іменують це свято, в основі якого — євангельський переказ про воскресіння Ісуса Христа та його вознесіння (знесення) через 40 днів після смерті на небо. У Євангелії від Луки читаємо: «І Він вивів за місто їх (учнів своїх) аж до Віфанії, і взявши руки свої, поблагословив їх. І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступати від них і на небо возноситися. А вони поклонились Йому і повернулись до Єрусалиму з великою радістю». У всіх християнських церквах відбувається з цього приводу врочиста служба. І якщо протягом минулих сорока днів замість звичного «Добридень» ми могли вітатися словами «Христос воскрес», то віднині таке вітання вже не вживають аж до наступного року, «бо в храмах ховають плащаницю». Після свого воскресіння Господь не перебував уже із учнями, а лише являвся їм у різний час, відкриваючись в абсолютно живому, воскреслому тілі. Він розмовляв з апостолами та повчав їх, тобто поводився, як звичайна жива людина, тому після вознесіння Спасителя апостоли розгубилися. Але з’явилися ангели, які повідомили їх, що Ісус, який тільки-но вознісся, таким же чином знову повернеться на землю. Так було виголошено пророцтво про друге пришестя Христа. За християнським вченням, свято Вознесіння символізує перемогу обожненої людської природи, її причетність до таїни Трійці. А в народному побуті це свято отримало своє прецікаве тлумачення. Наші предки до нього обов’язково випікали особливе печиво у вигляді драбини, або ж зображали драбину на пирогові-завиванці. Вона, за уявленнями віруючих, мала допомогти Ісусові піднятися на небо. В європейській народній традиції на Вознесіння приурочували обряди, пов’язані з охороною посівів (в англійців, німців, болгар), свійських тварин (в італійців, чехів). Чимало таких обрядів побутувало і в Україні. На волинському й рівненському Поліссі цього дня годилося «заполювати льон» — щоб добре ріс, «підносився» вгору. Взагалі, вважається, що під цю пору будь-яке зело найкраще росте, «зноситься від землі вгору». У доброго господаря «на Вшестя жито вже викидає колос». Цей день був останньою межею для посіву зернових та садіння городини. Вважалося, якщо на Вознесіння гарна погода— то на добрий урожай, а сльота — на недорід. На Чернігівщині й Сумщині був звичай пекти, інколи — просто на вулиці — так звані «божі онучі», спеціальні млинці, схожі на налисники. Це обрядове дійство також мало б сприяти, допомагати Ісусові підніматися на небо. У народних звичаях вчуваються відголоски язичницьких поклонінь Велесу (Волосу) — богу плодючості та рослинної сили, адже первинно сходинки (драбини) робили для нього. Наші предки вважали, що так Велесу буде легше добратися до колоса. Давніші звичаї органічно злилися із християнськими, набувши при цьому нових рис. Так, вважалося, що щаблів у печива обов’язково має бути сім, за кількістю небес Апокаліпсису. Подекуди це печиво використовували для своєрідного ворожіння: піднімалися з ним на дзвіницю й кидали вниз: який щабель відіб’ється, на такому небі буде той, хто загадує. Якщо ж усі щаблі виявляться цілими — праведнику прямий шлях на небо. Розіб’ються всі перекладинки — жодне з небес не прийме грішника. Вознесінням закінчується пасхальна обрядовість і відкривається троїцька, починається перехід до літа, найблагодатніша, найромантичніша пора у природі. Либонь, не випадково наші сусіди-поляки мають отаке прислів’я: «Бог у небо, хробак у м’ясо, а чорт — у бабу». Чому так, либонь, здогадаєтесь самі. Валентина ШТИНЬКО.
