Тетяна не їздила на Проводи в село років десять...
Тетяна не їздила на Проводи в село років десять. Відколи забрала у міську квартиру маму, старалася навідуватися на батькову могилу в будень. Не хотіла бачитися з допитливими односельцями. Тітки постійно цікавилися, чи вийшла заміж, чи не планує народити для себе дитинку. Тетяну ці питання дратували. Бо її однокласники вже скоро дітей одружуватимуть, а в неї на особистому фронті — жодних змін...
Марта ЮЛАНТОВА
Але цього року мама попросила завезти її на Провідну неділю в рідне село. Ще й постояти разом із нею у церкві під час служби. Тетяна відмовлялася як могла, але мама сказала: «Може, я востаннє там побуваю. Побачу родичів, сусідів, побалакаю. Бо відчуваю, що підводить здоров’я». Таня й сама бачила, що мама гасне на очах. Тож пообіцяла виконати її прохання. Автівка зупинилася біля церкви, де в такий день завжди велелюдно. Усі звернули увагу на гостей, перешіптувалися, хитали головами. А Тані було байдуже, аж доки не зустрілася поглядом із Миколою — своїм першим і єдиним коханням. І хоч не бачилися вони вже років 20, у жінки шалено забилося серце. Коли заспокоїлася, крадькома зиркала у його бік. Біля Миколи стояли дружина і двоє синів. «Хлопці вже, напевне, студенти, — подумки припустила. — А наша спільна дитина досі могла б подарувати нам онуків. Якби…» …Вони кохали одне одного щиро, крадькома бігали на побачення. Але ж шила в мішку не втаїш. Миколині батьки вже називали Таниних сватами, казали: от діти вивчаться, то відразу поберуться. Не такої думки була Танина мама. — Той Микола вміє тільки з технікою возитися. Руки будуть вічно в мазуті. Та й із села його калачем не виманиш. А ти у мене дівчина хоч куди, вивчишся, квартиру в місті купимо, — постійно втовкмачувала доньці. Тетяна ще проводжала коханого в армію. Листувалися, планували спільне майбутнє. А коли Микола прийшов у відпустку, сталося те, що мало статися, — Тетяна завагітніла. Знала, що коханий її не залишить, що одружаться. Але спочатку зізналася мамі. — Ти, бачу, геть здуріла! Ні про яку дитину не може бути й мови, ми тихенько поїдемо в платну клініку і тобі зроблять аборт. Бач, що виробила! Тобі ще інститут закінчити треба, на роботу влаштуватися. А Микола тільки й радий обсадити тебе дітьми, щоб у селі прив’язати! — лементувала мати. Вже потім, через багато років, дівчина картала себе за те, що послухалася тоді маму. Навіть лікарі просили добре подумати, бо наслідки аборту бувають різні. Але мама була невблаганною. Після тієї міні–операції у Тетяниній душі наче щось надломилося. Вона стала замкнутою, нервовою, все частіше грубіянила батькам. Коли Микола демобілізувався і примчав до коханої, вона крижаним голосом сказала, що у них не може бути спільного майбутнього. Микола вмовляти не став. Розвернувся і пішов геть. А за кілька місяців розписався з молодою зоотехнічкою. Таня не чула, як грала весільна музика, бо батьки відправили її на море. — У тебе все життя попереду. І кавалери ще будуть такі, що Миколі до них далеко. Не смій шкодувати за цим трактористом, — повчала мати. Кавалери справді були. Один кращий за іншого. Але Тетянине серце мовчало. Тому з головою поринула в роботу. Стала приватним адвокатом, їздила на дорогій машині, у квартирі зробила шикарний ремонт. Але в душі лишалася порожнеча. Коли бачила на вулиці молодих мам із дітлахами, подумки рахувала, скільки років було б її дитині. А в Миколи тим часом уже підростали двоє синів. Молодому подружжю колгосп виділив житло. Коли Таня приїжджала в гості до батьків, то старалася обминати вулицю, де мешкав Микола. А якось зустрілася із його дружиною в крамниці. Почула, як та жінка вихваляла Миколу, який він уважний чоловік і дбайливий батько. Вдома Тетяна влаштувала скандал. Дорікала матері, що та зруйнувала її життя. Жінки зчепилися у словесній перепалці, пригадали всі взаємні образи. Від почутого у батька стався серцевий напад. Адже він лише тепер дізнався, що у нього міг бути внук чи внучка. Через кілька днів тато помер. Після його смерті мама змінилася. Перестала спілкуватися з подругами, почала частіше ходити до церкви. Згодом донька забрала її до себе в місто. Але як жінка не старалася порозумітися з Танею, донька уникала розмов. — Може, ти, доню, дитинку взяла б на виховання? Он скільки сиріт при живих батьках росте. Поки я ще маю силу, допоможу. А то як закрию очі, до кого обізвешся у квартирі? — несподівано запропонувала мати. Як не дивно, Таня не перечила. Вона й сама про таке думала. Але боялася, що мати, як і багато років тому, стане на перешкоді її жіночому щастю.
