Влада кенійського округу Ваджир зобов’язала власників ослів надягати на тварин… підгузники. Нові правила запровадили, аби забезпечити чистоту вулиць. Рішення виглядає кумедним, але саме так чинять ті, хто дбає про екологію і красу рідного краю та здоров’я – своє і нащадків...
Мирослава КОЗЮПА, редактор відділу розповсюдження і творчого розвитку газети «Волинь–нова»
Влада кенійського округу Ваджир зобов’язала власників ослів надягати на тварин… підгузники. Нові правила запровадили, аби забезпечити чистоту вулиць. Рішення виглядає кумедним, але саме так чинять ті, хто дбає про екологію і красу рідного краю та здоров’я – своє і нащадків
«Сміття нас убиває!» – роками твердять екологи, намагаючись достукатися до свідомості українців. Комусь ці звернення видаються дивними: чим можуть загрожувати щоденні побутові відходи? Та днями на одному з таких полігонів сталася біда: біля Львова під вагою понад 100 тисяч тонн обірвалися чотири молоді життя. І проблема, про яку так давно говорять в Україні, знову загострилася. За тим, як люди поводяться зі сміттям, можна стверджувати, наскільки цивілізованим є суспільство. І в цьому плані українці, на жаль, суттєво відстають від світу. Бо як тільки заходить мова про створення заводів із утилізації сміття, громадськість – під Луцьком, Рівним, Ковелем чи Тернополем – починає проявляти бурхливу «активність». «Ми проти і нас мають почути», — заявляють противники утилізації відходів. І хоч поряд гниють сотні тонн непотребу, отруюючи повітря, ґрунт, підземні води, прирікаючи людей на серйозні проблеми зі здоров’ям, – раціональних аргументів ніхто з них, схоже, не хоче слухати. І поки українці протестують проти переробки, китайці винайшли унікальну технологію трансформації сміття в електроенергію. Вони запустили установку, в якій органічні речовини перетворюються на газ. Це знизило кількість викидів диму більш ніж на 30%, а з кожної тонни відходів можна виробити в середньому 500 кВт–годин електроенергії. Аналогічний проект через три роки запустять інвестори зі Швеції у Дніпрі. Якщо це вдасться, мегаполіс позбудеться звалищ і зможе економити 100 мільйонів кубометрів газу щорічно. Тим часом ми століттями вивозимо сміття за межі населених пунктів, часто в ліс чи на берег річки. Так чи не біля кожного села виросли невеличкі місцеві стихійні звалища, загалом перетворивши на смітник десяту частину території нашої великої країни – це площа цілої Данії. Українці щороку продукують 15 мільйонів тонн сміття, його розпад природним шляхом триватиме не одне століття. Знищено десятки тисяч гектарів ґрунту. І навіть якщо всі ці відходи переробити, земля під ними стане родючою не раніш як за триста років. Інколи ми закопуємо чи спалюємо сміття. Але з кожним роком у ньому збільшується вміст поліетилену і пластику, тобто стає все небезпечнішим. Дим від нього токсичний, а отже призводить до онкології, важких алергічних реакцій, спричиняє проблеми з дихальною, нервовою і серцево-судинною системами. Якщо для повторної переробки збирають приблизно 58% паперу, до 90% заліза і сталі, то пластику – лише 14%. Решта опиняється у природі, що означає екологічну катастрофу. «Найбільша загроза для нашої планети – це віра в те, що її врятує хтось інший», – казав дослідник Арктики Роберт Свон. У всіх своїх бідах і хворобах ми звикли звинувачувати Чорнобильську катастрофу тридцятирічної давності. Але так і не збагнули, що під боком існує не менше лихо – купи сміття, які щодня поширюють інфекції, розмножують шкідливі бактерії і повільно вбивають нас. Час схаменутися та усвідомити: якщо хворіє природа – хворіють і люди.
