ГІРКИЙ МЕД

Я зустріла цього продавця меду на базарі. Він був одруженим. Запропонувала йому розлучитися, бо більше не зустрічатимуся з ним. Він не погодився

Sandra OLEK

-Чого хтось повинен кидати жінку й дітей, тому що сьогодні зустрів іншу? А якби ми навіть і одружилися, то ти не припускаєш, що я знову можу зустріти іншу й так до безкінечності? Чого сидиш помертвіла? Випий і посміхнись. То я знову прийду увечері? Сподіваюся, що ти не проти.
Не відповіла нічого, таким незвичним, болючим і правдивим було його признання. І дійсно, яке я маю право претендувати на чужого чоловіка і батька, коли сама б не хотіла опинитися в ролі покинутої? Хитнула головою:
— Чекатиму.
Він не прийшов ні того вечора, ні наступного. Коли настала субота, мене хапали дрижаки й не покидала думка про те, що скажу йому, ставши перед ним на базарі, бо не бачити його вже не могла.
Дзвінок у двері.
Він. Стоїть у проході й дивиться зухвало. А я не витримую. Завивши диким голосом, кидаюся йому на шию і зізнаюся:
— Ледве не збожеволіла, чекаючи тебе.
— Тепер ти бачиш, що я мав рацію. І що краще мати когось, ніж нікого.
У мене не вистачає сили образитися. Я стаю навшпиньки й починаю виціловувати його обличчя, поки він неквапливо роздягається.
… Коли він пішов, примусила себе не почуватися самотньою, пам’ятати, що в мене є він.
— «Бути» – це зовсім не означає засинати в одному ліжкові, – пояснив він мені на прощання. – «Бути» – це означає думати про людину, яка тобі подобається. Ти мені до вподоби, значить, я у тебе є. І буду в тебе стільки, скільки ти захочеш, – сказав перед тим, як зникнути. – І нічого не треба змінювати. Не треба лізти в чужу родину, щоб її розвалити. Можна тільки бути помічницею жінки у виконанні подружніх обов’язків…
І я вирішила: хай буде так, як він хоче.
Погоджувалася з ним рік, два. На третій завагітніла. І подумала, що тепер вирішуватиму я. Нічого не сказавши йому про нове життя, яке зародилося в мені, вирішила побачитися з його дружиною. Прийшла до неї і почала розповідати про наші зі Стасом стосунки. Ми сиділи на кухні їхньої затишної оселі, і я пояснювала їй, що вона мусить змиритися з думкою про втрату чоловіка, бо в нас буде дитина. Жінка слухала мене ніби й неуважно, а тоді пішла в коридор і повернулася з якоюсь відкритою пляшечкою.
– І не збираюся ним поступатися, – це було останнє, що почула, і моє обличчя ошпарило щось пекуче.
Це була кислота. Я гасила пекельний вогонь, а він не зникав і тільки примножував мої муки.
— Викличте «швидку»!
— І не подумаю.
Вибігла з під’їзду і стала волати про допомогу.
Рани були глибокими й пекучими. Я провалялася в опіковому відділенні цілий місяць. Стас не прийшов. Я зателефонувала йому, але трубку взяла вона.
Його дружина прийшла наступного дня після мого дзвінка.
— За обличчя не переживай. У мене є гроші, тож зробимо тобі пластику. Заразом і помолодшаєш. А то твої тридцять два видно за кілометр, – не втрималася, щоб не вкусити. – Вибачення не прошу. Захищала свою сім’ю. Ти ж не просиш у мене пробачення за те, що поласилася на чуже. Стас не прийде. Він знає, що у тебе (наголосила «у тебе») буде дитина, але вважає, що це лише твої проблеми. До речі, я тобі тут дещо принесла, їж і одужуй. По–своєму мені тебе, звісно ж, шкода.
Вона залишила продукти й пішла. Я розгорнула пакунок і серед принесеного побачила баночку з медом. Мені так захотілося солодкого. Встромила ложку, облизала. Подумала про те безрадісне, що чекає на мене попереду, й солодкий мед здався страшенно гірким.