ЯК ВИХОВУЄ ШКОЛА?

(Закінчення. Початок у номері за 22 травня)

П’яті-восьмі класи на добровільних засадах об’єднуються у Спілку піонерських організацій. Це, власне, об’єднання за інтересами. Ніхто учням не нав’язує робити те або інше. Вони самі пропонують, що б вони хотіли, а педагоги стають їх добрими помічниками і порадниками. У школі відродився колишній так званий тимурівський рух, тобто допомога дітей ветеранам.
Старшокласники вибрали для себе інший напрямок роботи, який назвали волонтерством. Він передбачає пропаганду здорового способу життя, правової культури. Про результати цієї роботи колківська десятикласниця Галина Чижевська розповідала на конференції у Сімферополі.
Як підкреслили заступники директора з виховної роботи у молодших та старших класах Оксана Клепанчук та Наталія Копилець, вся виховна, естетична, по суті, духовна робота спрямовується не на загал, а враховуються найперш індивідуальні особливості дітей, їх інтереси, захоплення, те, як і чим вони живуть у своїх сім’ях. Тут, насамперед, дбають про відверті, щирі стосунки між педагогами і учнями. Не бояться проводити тестування, анкетування, опитування, в яких учні дають оцінку і своїм вчителям, ситуації, яка складається у класі. Не могло не вразити написане п’ятикласницею в одній з анкет: “Я вже п’ять років у школі. Мене за весь цей час не сварила вчителька, не били діти”. З цього виходило, що не дуже затишно почувається дівчинка вдома, у своїй сім’ї. До таких дітей, до таких учнів — особлива увага, підтримка педагогів.
У цій школі багато творчих колективів — вокальних, хореографічних, музичних. Тут не лишається непоміченим жодне обдаровання. У великій мірі це заслуга талановитого викладача, музиканта від Бога Володимира Пущинського і, звичайно ж, його колег. Гордяться у школі тим, що її колишній учень, нині заслужений художник України Данило Довбушинський подарував для картинної галереї, яка відкрита у цьому навчальному закладі, понад 30 своїх художніх полотен.
Нинішній навчальний рік особливий у біографії Колківської школи. Вперше тут відкрито два ліцейні класи, учнями яких стали не тільки школярі із самих Колок, а й з навколишніх сіл. Це накладає на педагогічний колектив і директора школи особливу відповідальність. Це тут добре розуміють, хоч, на жаль, не можна сказати, що у зв’язку з відкриттям ліцейних класів значно збільшилося фінансування.
Зрозуміло, у такій великій сім’ї, як шкільна, не обходиться без проблем, без того, що засмучує і директора, і вчителів. У школі знають, з яких сімей діти у них навчаються. На жаль, є й такі, де у пошані чарка. Мають і таких, що потрапили до колоній, а за одним, на якого покладали надію, що вже виправився, аж чотири правопорушення у міліції зареєстровано.
Тепер кожна школа, використовуючи у своїй роботі рекомендації Інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів, науковців з Києва, які займаються проблемами виховання, проблемами національної школи, може вибирати те, що найбільш імпонує дітям, дає вагомі результати. Наприклад, в Іваничівській загальноосвітній школі №1 прижилися і співіснують такі учнівські об’єднання, як Спілка піонерських організацій та козачата. І якщо перші роблять добрі діла і як винагороду кращі з кращих отримують путівки до таборів, що на Чорному морі, “Молода гвардія”, “Артек”, то козачата прагнуть бути серед кращих на обласному зльоті молодих козаків.
Про цікаві форми роботи саме козачат розповідали у школах Горохівського району, зокрема у Мар’янівці. Є школи, у яких створені учнівські парламенти, своєрідне самоврядування Головним все-таки лишається, щоб необхідна і свята справа виховання у національному дусі не підмінялася формальними заходами.
Коли на засіданні колегії обласного управління освіти і науки говорять про те, що зростає кількість правопорушників серед неповнолітніх, навіть вносяться пропозиції про відкриття нових притулків для дітей, бо існуючий вже не може приймати всезростаючу кількість неблагополучних дітей, то стає сумно і гірко. Постає запитання: чому? Можливо, й тому, що окремі вчителі, а то й керівники шкіл, радіючи часом навіть високим оцінкам своїх учнів, не бачать дитячих очей, не бачать, що в них — радість, печаль, щирість, а, може, і лукавство, бажання сподобатися за всяку ціну навіть тоді, коли немає найголовнішого у спілкуванні учня і вчителя — довіри, любові, взаємоповаги.
З села Куликовичі Маневицького району за останній час надійшло до редакції три листи. Йшлося у них про конфлікти, у яких, на превеликий жаль, замішані і вчителі місцевої школи. Можна, звичайно, говорити, що в чомусь неправі автори листів. Але вчитель на те й вчитель, щоб не встрявати в конфлікт, шукати і знаходити з нього вихід, не доводити справу до чвар. І зовсім негоже, коли вчитель, як в останньому випадку, у конфлікті з колегою, батьками своїх учнів, ще й апелює до останніх, по суті, втягує і їх у суперечку. Подібне аж ніяк не сприяє авторитету педагога. Це якраз той випадок, коли добрі знання двох учнів не радість викликали, а конфлікт між вчителями і батьками та й учнями.
Не хочеться називати імен і прізвищ вчителів з названої школи, адже їм там жити і працювати. А от про директора школи слід сказати. Олександр Іванович Туревич, який очолює школу, де навчається 133 учні, не може, не повинен стояти осторонь конфліктів, у яких замішані вчителі, і він про це добре знає. У даному випадку не треба бути добреньким, боятися з кимось зіпсувати стосунки. Адже на першому плані повинна бути турбота про дітей, про те, чого вони можуть навчитися у своїй школі, навчитись від вчителів. Маються на увазі, звичайно, не тільки хороші знання.
Анастасія ФІЛАТЕНКО.