Зійшлись дороги якось ненароком.
І ми зійшлися. Звільна —
крок за кроком.
І зазвучала пісня мелодійна —
Нам стало з нею затишно, надійно.
Відчули співрозмірний трепет душ…
Сіма КОРДУНОВА
Зійшлись дороги якось ненароком. І ми зійшлися. Звільна — крок за кроком. І зазвучала пісня мелодійна — Нам стало з нею затишно, надійно. Відчули співрозмірний трепет душ… Схотілось аж до зір гукнуть: «Не руш! Того, що стало нашим, не руйнуй, Примхлива доленько! Почуй ти нас, почуй! Жагу сердець втолить дай до кінця Й не осуди, що склалось — без вінця». Та враз урвалась наша спільна пісня — І розколовся час на «до» і «після». Те чисте «до», просвітлене і тепле, І «після» — зимне, згіркле й перетерпле. І опустилась хмарою на плечі Німа й неперебутня порожнеча. Світ спорожнів, немов спалив пожар. Дарунок долі був чи просто жарт?..
