ОСЬ ТАК ЗБИТКУЮТЬСЯ НАД ГОСПОДАРЕМ

Вагаючись, до кабінету зайшла молода людина. Це був Кацевич Леонід Володимирович. Закінчив зооветеринарний технікум. Працював у КСП. Коли вийшов відомий указ Президента України про реформування аграрного сектора економіки, вирішив стати господарем. Написав заяву, і наприкінці 1999 року в його трудовій книжці з’явився запис: “Звільнити з членів КСП “Пальчевське” з виділенням земельної частки і майнового паю для подальшого самостійного господарювання”. Запис завірили голова КСП Миронюк І.Т. і бухгалтер Гнинюк М.С.
Якщо хтось вважає, що керівництво хай не дуже охоче, але без тяганини віддало йому землю, то вельми помиляється. Навпаки, керівники все робили, щоб не допустити “розмноження” одноосібників, не віддати землю , хоч і на законній основі, Кацевичу. “Віддай одному, захочуть взяти землю десятки інших”, — таким принципом керувалися, напевно, у переважній більшості колективних підприємств. Так само діяли й у Пальче.
— У березні 2000 року з приводу тяганини я звернувся до начальника Ківерцівського районного управління сільського господарства, — розповів Леонід Кацевич. — Мою заяву розглянули і рекомендували виділити мені землю в натурі. Згідно з рішенням Хорлупівської сільської ради від 19 грудня 2000 року визначили, нарешті, площу для першочергового виходу з КСП. Я заплатив 85 гривень і отримав земельну частку в приватну власність. Це сталося рівно через рік після мого виходу з колективного підприємства.
Як і належить, земельно-кадастрове бюро визначило межі, були забиті кілки. Я зрадів, що держава дала мені можливість стати господарем на своїй землі. Але незабаром зрозумів, що моя радість була передчасною. Виділену мені землю голова КСП Іван Миронюк засіяв. Я знову звернувся в управління сільського господарства із заявою. Але мене заспокоїли тим, що я вже власник землі і можу її обробляти. Сільський голова Олександр Вітковський також підтримав, а Іван Миронюк просив у мене пробачення і запевнив, що зібраний урожай належатиме мені.
Кацевич закупив азотні добрива, підживив посіви. До речі, робив це не сам, наймав людей, які можуть про це засвідчити. Але урожай зібрав Миронюк. А Кацевичу повернули лише 170 гривень за оренду землі. Але ж ніякого договору про оренду він не укладав. Зібране з паю зерно голова КСП здав у сусіднє господарство і за такий бартер викупив для себе житловий будинок.
— Чому ж ви не звернулися тоді з цього приводу до суду?— запитую в Леоніда Кацевича.
— До суду не звертався тому, що не було в мене грошей. Написав скаргу в управління Служби безпеки в області (чому саме туди, і сам пояснити тепер не можу), а також у контрольно-ревізійний відділ у Ківерцівському районі. З СБУ мою скаргу надіслали в прокуратуру області, а звідти — прокурору Ківерцівського району, від якого я повинен був отримати відповідь. Її не одержав і досі, хоча минуло вже п’ять місяців.
— А з контрольно-ревізійного відділу що вам відповіли?
— Написали мені, що розгляд заяви не в їх компетенції і також переслали в районну прокуратуру. Однак і цього разу з прокуратури відповіді не одержав. Мої заяви чомусь ігнорують. Маю ще один клопіт: суд виніс рішення, що я повинен повернути фірмі, в якої придбав добрива і зобов’язувався заплатити після зібраного урожаю 2001 року, 1150 гривень. Приходили працівники державної виконавчої служби, хочуть моє майно описувати. Виходить, що мене покарали двічі: я не зібрав урожаю з власного паю і ще втратив свої кровні. Більше того, через те, що мене вважали власником землі, сім’ї не виплатили допомоги на двох дітей і субсидії на житлово-комунальні послуги. По суті, я був безробітним, але мене не поставили на облік у центрі зайнятості, бо я вважався господарем.
— А як вирішилося із земельним паєм? Він залишився за вами?
— Торік я засіяв озимину, а весною — ярими культурами, але я не є власником того паю, бо в державному акті на право її приватної власності чомусь з’явились суттєві розбіжності. З цього приводу я також звертався в правоохоронні органи, але мені не допомогли.
— Ну, а майновий пай ви хоч отримали?
— Коли я написав заяву про вихід з КСП, мені під майно виділили аеродромні плити. З цим я погодився. А торік влітку за розпорядженням нового голови СВК “Прометей” ці плити почали продавати. Згідно з бухгалтерськими документами їх реалізували по 300 гривень, а мені виплатили за кожну на 100 гривень менше.
Зіткнувшись із такою несправедливістю, я задумався: у якій країні ми живемо? Чи може держава захистити своїх громадян? Хто мені підкаже, де шукати правди й захисту?
Любомир ПАХОЛОК.