Невідповідності у житті так багато, що нерідко її вже й не помічаємо. Вона буває глобальна, як-от українські пенсіонери, що скромно купують по три яблука й кілограм картоплі на тиждень і над усе бояться захворіти, та їхні закордонні ровесники, які на свою пенсію можуть відпочивати на сонячній Мадейрі...
Невідповідності у житті так багато, що нерідко її вже й не помічаємо. Вона буває глобальна, як-от українські пенсіонери, що скромно купують по три яблука й кілограм картоплі на тиждень і над усе бояться захворіти, та їхні закордонні ровесники, які на свою пенсію можуть відпочивати на сонячній Мадейрі... Або кредити на купівлю житла у нас і в Європі, або організація освіти, починаючи з дошкільної і закінчуючи університетом…
Інна ПІЛЮК, інженер прес-центру ПАТ «Волиньобленерго»
Але остання невідповідність, яка здивувала і засмутила, — проста й буденна. Чоловік із Любешівського району два роки відгодовує бичка. Планує вторгувати за нього чималу суму. За виручені гроші має перекрити дах на хаті і добудувати частину літньої кухні. Зважаючи на глобальні плани, кормить рогатого щедро. Зерна, дякувати Богу, вистачило свого, сіно він відчайдушно косить на заболочених любешівських луках. Хто не бачив, як це — косити ледь не на болоті і виносити траву сушитися на височину, навряд чи оцінить вартість хоча б однієї підводи такого корму. Зрештою, бик проданий. Вторгував чоловік майже десять тисяч гривень. Через тиждень планує купувати будматеріали. У Луцьку живе його племінниця–восьмикласниця. Вона хоче сучасний телефон. У мріях дівчини і дядька є одне спільне — ціна. І ота разюча невідповідність, яка мене зачепила, — навіть не у тому, що такі різні речі коштують однаково. І не в тому, які несхожі мрії цих людей. Зрештою, п’ятдесятилітній чоловік і чотирнадцятирічна школярка не повинні хотіти одного. Невідповідність — ось у чому. Мій діалог із племінницею: — Для чого тобі такий дорогий телефон? — Буду фотографуватися. — А куди ці фотографії використовуватимеш? — Виставлятиму в «Контакти», «Однокласники». У мене їх там вже більше чотирьох тисяч. — Ти їх дивишся? — Ні. — А хтось дивиться? — Не знаю. — Що на тих фото? — От іду в школу — сфотографувала себе. Вертаюся додому — нова фотка. А ти не робиш селфі? Ні, я селфі не роблю. І дядько Микола не робить, та й слова цього, мабуть, не знає. Він скоро перекриє хату — і в ній буде затишно й безпечно. Добудує літню кухню — і жінка готуватиме у просторій кімнаті. А що змінять у житті дівчини чотири тисячі, а може вже й удвічі більше, однотипних фото? Хотілося б вірити, що сформують талановитого фотографа. Ми майже сусіди, тож матиму шанс спостерігати за її кар’єрою. У такому разі не шкода буде і в рази більших затрачених сум.
