НАЙКРАЩИЙ КІКБОКСЕР ПЛАНЕТИ ЖИВЕ У ЛУЦЬКУ

У 25 років Андрій Подвальний став триразовим чемпіоном світу, а «золото» на чемпіонатах України здобував майже десять разів

Інна ПІЛЮК

Про те, що зовнішність часто буває оманливою, вкотре переконуюся, коли зустрічаюся з Андрієм Подвальним. Чекаю триразового чемпіона світу з кікбоксингу, тому уявляю кремезного молодика, можливо, навіть із синцями, бо ж днями він тільки–но повернувся з чемпіонату України. Приходить невисокий худорлявий хлопчина. Спортсмена у ньому видає хіба що надзвичайно бадьора і легка хода.
— У кікбоксингу сила — важлива річ, але точно не головна. А у змаганнях часто взагалі перемагає характер. Хто стійкіший, спокійніший, хто уміє контролювати емоції, той має більше шансів на перемогу, — Андрій розвіює міф про кікбоксерів як про «гору м’язів».
Його самого батьки віддали у спорт, аби мав де вгамувати непосидючість. Як розповідає хлопець, їм набридло, що від дитячих стрибків і біганини страждала вся квартира, і тому для дитини обрали такий вид занять, який би давав максимальні навантаження, і вдома бодай кілька годин була тиша. І попали у десятку. За п’ятнадцять років, відколи переступив поріг тренувального залу, кікбоксингу Андрій уже не покинув. Його перший тренер — Мордик Микола Юрійович — і тепер залишається головним наставником. З нього хлопець бере приклад і в тренерській роботі, і в стосунках із підопічними.
П’ять років тому Андрій вперше і себе спробував у ролі тренера. Як кожен учитель, надзвичайно тішиться, коли вихованці перевершують викладача. А пишатися дійсно є чим: за два роки зі звичайної луцької школярки Софії Неділько, яка до того зовсім не займалася кікбоксингом, він виховав чотириразову чемпіонку України, а тепер — ще й чемпіонку світу у категорії до 52 кг. Інша його учениця — Софія Аврамук, яка у спорті теж тільки два роки, має у своєму арсеналі три золоті медалі з чемпіонатів України. Цих 17–річних дівчат Андрій називає справжнім подарунком, адже мало кому вдавалося за такий короткий термін досягти вагомих результатів. Великий спорт вимагає десятка років виснажливих тренувань, які починаються з дитинства, а тут дівчата демонструють такий рівень за два—три роки занять. Секрет їхнього успіху тренер пояснює великим бажанням працювати на перемогу:
— Глядачі бачать лише фінал нашої роботи — видовищний спаринг, і думають, що відстояти гідно ті хвилини дуже просто. Насправді ж щоденні заняття впродовж місяців здатні витримати далеко не всі. Хто цілеспрямований, той і переможець. На минулорічному чемпіонаті світу було таке, що суперниці, бачачи, як боксує наша Софія Неділько, відмовлялися від бою, навіть не вийшовши на ринг.
Ось і з останнього чемпіонату України, який проходив у Дніпропетровську, вихованці Андрія привезли золоті медалі. Впевненими перемогами вкотре порадували тренера Софія Неділько та Софія Аврамук. Цього року до дівчат, які мають реальний шанс поїхати на чемпіонат світу, приєднався ще й 15–річний Марк Куць із Луцька. Він уже підтвердив своє чемпіонство в Україні, завоювавши «золото» на всеукраїнських змаганнях. Усі троє юних спортсменів потрапили до збірної України з кікбоксингу. А у дорослій категорії Волинь тут представляє, окрім самого Андрія, ще студентка факультету міжнародних відносин СНУ ім. Лесі Українки Анастасія Коновальчук.
Хлопцю подобається працювати з дітьми, бо він переконаний, що без дитячого спорту годі розвивати дорослий. Зараз тренує навіть семирічного малюка. Любить усіх своїх вихованців, довіряє їм, підтримує. І те, що вони надзвичайно дисципліновані у поїздках (а змагання і збори відбуваються часто, причому не тільки в Україні), пояснює тим, що він для них насамперед друг, а не строгий наглядач. Так свого часу до нього ставився його тренер, такий метод виховання обрав і Андрій.
Спорт сформував і його характер. Надзвичайно відповідальний, пунктуальний, він щодня встає о п’ятій ранку, о шостій має вже перше тренування. Останнє, буває, закінчується аж пізно ввечері. Але хлопець не скаржиться на такий ритм. Спорт дав йому самореалізацію, друзів, можливість побачити світ, а головне — навчив перемагати не тільки м’язами, а й характером.

На фото: Тренер Микола Мордик (зліва) — друг і наставник Андрія.