«ТИ САМ СОБІ КРАЇНА. ЗРОБИ ПОРЯДОК У СВОЇЙ ГОЛОВІ!»

Марина ХАРЧУК, бухгалтер газети «Волинь-нова»

Після хвилі піднесення духу у часи Революції гідності та очікування якісних змін наразі українці переживають період зневіри

Виправдання переважно одне: все залишилося як було, ще й гірше стало. Справді, ми застрягли і, схоже, надовго. У цьому звинувачуємо владу. Звісно ж, я не хочу сказати, що вона тут ні до чого. Однак певну частину провини мусимо визнати і за собою. У трагічні дні Майдану ми змогли об’єднатися, знайти спільні мову та цілі й досягти їх. Так, ми обрали нову владу, яка від нашого імені мала б втілювати мрії українців у життя. Так, вона цього не робить. Але хіба цим ми позбулися обов’язку продовжувати почате нами?
Серед відомих на сьогодні способів навести лад, коли повсюди панує хаос, мене зацікавила теорія розбитих вікон, сформульована у 1982 році американськими криміналістами Дж. Вілсоном і Дж. Келлінгом. Згідно з нею, злочинність – це неминучий результат відсутності порядку, бо людина порушує закон не стільки через погану спадковість чи неправильне виховання, скільки через те, що вона бачить навколо. В цьому і полягає суть теорії: якщо розбити шибку в будинку і одразу її не замінити, то згодом у домі не залишиться жодного цілого вікна. І так з усім.
Історія доводить правдивість цього твердження не раз, однак найбільш відомим прикладом є Нью-Йорк 80–90-х років ХХ століття, коли в місті неможливо було знайти безпечне місце навіть удень. Особливо це стосувалося метро: брудні й холодні вагони, безліч підозрілих осіб. Новопризначений керівник метрополітену першою чергою взявся звільняти потяги від графіті та сміття, начальник транспортної поліції – карати «зайців». Спійманих обшукували, знімали відбитки пальців та пробивали по базі даних, в результаті нерідко виявляли зброю, наркотики або ж знаходили і небезпечних злочинців. Згодом цю стратегію почали застосовувати по всьому Нью-Йорку, і за декілька років кількість убивств знизилася на дві третини, інших важких злочинів – наполовину. Результати очевидні.
Але де ж знайти людей, які це зроблять? Виходить замкнуте коло: щоби навести лад в державі, потрібні хороші керівники, а щоб вони прийшли до влади, потрібен порядок. Як із цього вийти? Особисто я бачу лише один вихід – перетворитися на суспільство свідомих людей.
Про свідому ж людину говорять у розрізі понять егоїзму й альтруїзму, виділяючи два вектори «поліпшення світу». Зрозуміло, що егоїсти користі суспільству не принесуть. Альтруїстичний же напрямок передбачає, що людина, нехтуючи власними інтересами, дбає про збереження гармонії та порядку у світі. Погодьтеся, нагадує утопію. Тим паче, на думку психологів, чистий альтруїзм також завдає шкоди – спочатку самій особистості, яка його проявляє, придушуючи свої потреби і бажання, а потім і суспільству.
І тут на підмогу приходить здоровий (або розумний) егоїзм. Я б сказала, що це золота середина. Адже ніхто не забороняє піддаватися своїм бажанням та емоціям. Існує лише одна умова: не роби шкоди іншим. Це вже не так і важко. При цьому хотілося б зауважити один момент для тих, хто скаже, що при такій концепції Земля перетвориться на світ, де ні від кого не дочекаєшся допомоги, а добро остаточно перейде у категорію понять, які існують лише в легендах. Дозвольте заперечити. Здоровий егоїзм навіть заохочує прийти комусь на виручку, пояснюючи, однак, такі дії не правилами чи вихованням, які зобов’язують до цього, а бажанням людини отримати в результаті вигоду чи моральне задоволення і тим самим забезпечити собі хороше самопочуття.
Це, я вважаю, спрацювало б, якби ми всі його дотримувалися. Адже порядок починається з малого: з чистого подвір’я, вулиці, міста, із ввічливих та привітних людей. Варто лише подумати про себе. Не хочеш бачити купи сміття – викинь непотріб в урну, не хочеш потрапити в аварію – дотримуйся правил дорожнього руху. Почнімо з простого – і з часом усе зміниться. Недарма ще Махатма Ганді казав: «Хочеш змінити світ – почни із себе», а наш сучасник Андрій Кузьменко нагадував: «Ти сам собі країна. Зроби порядок у своїй голові!» Слід тільки пам’ятати, що не може все стати добре в один момент. Реформи – це довготривалий процес, який вимагає від суспільства багато зусиль і терпіння. Тому головне зараз – не здаватися, бо якщо ми дамо слабинку, то далі будемо котитися у ще глибшу прірву, з якої вже не зможемо вибратися. Зміни світ на краще – змінися сам!