Військова прокуратура розслідує тисячі кримінальних справ проти військовослужбовців та добровольців АТО...
Військова прокуратура розслідує тисячі кримінальних справ проти військовослужбовців та добровольців АТО. Більшість із них стосуються дезертирства та невиконання наказів, втім, частина пов’язана зі злочинами серйознішими, як-от корупція, катування людей і т. ін. Серед них — і справа рівнянина Сергія Стрільця (на фото), якого звинувачують у насильстві над бізнесменом зі Сватова, що на Луганщині, Олегом Куницьким. Півроку військовий провів у сізо попри те, що стверджує: до зникнення та побиття чоловіка він не причетний. Тільки у липні Сергія Стрільця під заставу відпустили додому
Левко ЗАБРІДНИЙ
Розголос навколо зникнення сина наробив батько Олега Куницького, колишній голова Сватівської РДА та впливовий бізнесмен Володимир Куницький. Якби не зв’язки батька, подейкують, справу би не розпочали розглядати за рік після того, як Олег зник. Нагадаємо, що наприкінці червня 2014 року Олега Куницького затримали військові 51–ї бригади на блокпосту поблизу села Новоастрахань Кремінського району на Луганщині. Чоловік їхав на своїй «Ниві» у камуфляжі, з мисливською рушницею та картами. Військові затримали його, запідозривши у сепаратизмі. Натомість рідні та друзі Олега нині заявляють, що той усього лиш об’їжджав свої поля і під час затримання повторював, що він свій. Бо належав до тих, хто підтримував як Майдан, так і українських військових. Що сталося з Олегом Куницьким після того, як його з блокпоста перевезли на територію табірного збору бригади, нині — загадка. На судах лунають різні свідчення. Одні стверджують, що Сергій Стрілець, який на виконання наказу командира доставляв Олега Куницького до табору, де під наглядом його підлеглих затриманий провів ніч, бив бізнесмена. Інші — що вранці Куницького військові передали розвідникам здорового та неушкодженого. А вже «специ» побили бізнесмена та вивезли у невідомому напрямку. Пікантності історії додає й те, що батько зниклого розповідає: син перевозив в авто 1,5 мільйона гривень. Втім, незважаючи на те, що до затримання Олега Куницького причетні декілька осіб, звинувачують у злочині лише Сергія Стрільця. Сергій Стрілець розповів про події дворічної давнини: — Я не був на блокпосту, коли затримували Олега Куницького. Ті, хто затримував, розповідають, що були впевнені на 90%: перед ними — сепаратист. Він їхав з окупованої території і був п’яним. Отримав наказ від командира Павла Пивоваренка, який згодом загинув під Іловайськом, забрати затриманого на територію табірного збору 51–ї бригади. Не виключаю, що хлопці могли йому руки заламати, коли наручники одягали, чи в авто запхнули силою. Я теж ставився до нього як до сєпара, з чаєм не зустрічав. Але запевняю: я над ним не знущався. Я не святий. Але образливо, коли нині прокурори мене питають, чи усвідомлював я, що виконую злочинний наказ, коли прикував наручниками Олега до бочки, конфісковував його авто, не викликав адвоката і не передав його правоохоронцям? Який злочинний наказ? Який адвокат? Це ж війна! А рішення не передавати правоохоронцям приймав не я, а командир. Я намагався батьку Олега пояснити все, проте він відмовляється зі мною спілкуватися. Наполягає, що якби я не завіз його сина на територію табору, він би був живий. Вранці наступного дня за наказом керівництва Олега передали хлопцям у масках, чи то з розвідки, чи то з контррозвідки. Їх прислали від командування сектору. Вони забрали Олега в одне з приміщень на території табору і, очевидно, катували. Бо за деякий час туди викликали лікаря. Нас не пускали. А згодом хлопці у масках забрали Олега, його авто, все, що у ньому було (а грошей, принаймні таких, про які нині розповідає Володимир Куницький, хлопці там не бачили), і поїхали. За кілька днів у селі побачив оголошення про те, що розшукують Олега. Пішов тоді одразу до командира. Він сказав, що знає про зникнення, бо приїздили з міліції. Але тоді, коли ще був живим командир, правоохоронці не допитували нікого. Претензії мені почали висувати тільки у травні 2015 року, коли я вже був у Рівному. За кілька місяців, коли батько Куницького почав добиватися через Київ, мене понизили зі звання підполковника, яке отримав тоді, коли виводив людей з Іловайського котла, до рядового і звільнили зі Збройних сил. А у жовтні 2015-го прокуратура відкрила щодо мене кримінальне провадження. 19 січня цього року оперативники зі Сватова затримали Сергія Стрільця у Рівному і повезли на Луганщину, дозволивши зателефонувати рідним тільки після Києва. Таке затримання намагалися провести і раніше, проте тоді Стрільця не відпустила громадськість. Рідних Сергія почали пускати до сізо тільки за чотири місяці, коли розпочалися судові засідання. — За цей час прокурори кілька разів змінювали статті звинувачення, — продовжує Сергій. — Спершу приписували мені вбивство, потім крадіжку авто, привласнення зброї, а коли ці звинувачення розсипалися, зупинилися на «перевищенні службових повноважень та насильстві чи погрозі насильством». Мене дивують наші прокурори та слідчі. Вони ставляться до нас, АТОшників, як до худоби. А багато з нас пішли ж добровольцями. Чому звинувачення висувають тільки мені, а не тим, хто насправді катував Олега Куницького? Їх же знайшли. Військова прокуратура, таке враження, має на меті закрити за ґратами якомога більше АТОшників. І шукають таких цапів–відбувайлів, як я, які не мають над собою захисту. 27–29 липня мало відбутися чергове засідання суду у місті Кремінна, проте Вищий спеціалізований суд України після кількох звернень таки погодився перенести справу у Рівне, бо ж більшість свідків — з Рівненщини та Волині. Із сізо пана Стрільця випустили під заставу у 72 тисячі гривень. Гроші збирали рідні та друзі. — У моїй справі вже допитали з десяток свідків. І тільки один, який захотів бути інкогніто і свідчив у масці, заявив, що бачив, як я бив Олега. Але наскільки мені відомо, спершу він свідчив про зовсім інше, — додав Сергій Стрілець.
