ЛІКАР-ТРАВМАТОЛОГ ІЗ НОВОВОЛИНСЬКА — ФУТБОЛЬНА ЗІРКА ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ

Роман Брус – стрункий, підтягнутий, сильний. Для нього спорт – не просто хобі, футболом займається майже професійно. Має досить визначні досягнення, в тому числі й на міжнародному рівні. Як йому, визнаному в окрузі фахівцю-травматологу Нововолинської центральної міської лікарні, вдається це поєднувати, що спонукає і надихає до занять спортом – про це в інтерв’ю...

Ігор ЛІСОВИЙ

— Романе Богдановичу, як ви потрапили до Нововолинська?
— Родом я із мальовничого покутського краю, міста Городенка на Івано-Франківщині. Там живуть моя мама, рідна сестра з сім’єю. Навчався у тоді ще Тернопільській медичній академії, де познайомився з нововолинянкою Оксаною. З 2005 року працюю у шахтарському місті, дружина – лікар-психіатр, завідувач відділення.
— Чим захопила медицина й, зокрема, травматологія, в якій ви досягли неабияких успіхів?
— У нашій родині не було не те що медсестри, а й санітарки. Я першим пішов медичною стежкою, ще зі шкільних років мені це подобалося, добре йшла наука в академії. У виші вибрав травматологію, якою захопився, тепер на практиці ці знання поглиблюю. У наш час менше випадків малого травматизму, але значно більше складних травм, зокрема й унаслідок дорожньо-транспортних пригод. З позитивного – можна порадіти за колектив нашого відділення: нині ми виконуємо всі травматологічні та ортопедичні операції, крім заміни суглобів. Раніше ж просто фіксували складні переломи, травми – і людину відправляли в обласний центр. Їздимо на семінари, курси, переймаємо досвід закордонних колег і намагаємося застосовувати у своїй практиці. До нас звертаються пацієнти з Волині, Рівненщини, Львівщини. Прикро лише, що люди зубожіють, особливо фінансово важко одиноким пенсіонерам, які буквально рахують копійки. Тому необхідно терміново провести медичну реформу, запровадити страхову медицину, яка б давала громадянам можливість вчасно звертатися до лікарів.
— Кого вважаєте своїми наставниками?
— Під час проходження інтернатури у Луцьку багато почерпнув від нововолинця Тараса Івановича Куровця, який зараз працює завідувачем ортопедично–травматологічного відділення Луцької міської клінічної лікарні. Часто звертаюся за порадами до свого старшого колеги Володимира Миколайовича Булаха.
— Пане Романе, у «Фейсбуці», інших інтернет-ресурсах волиняни «на ура» сприйняли футбольні досягнення команди медиків України, у складі якої грали ви, на чемпіонаті світу серед лікарів у Іспанії. З чого все починалося?
— Спортом займаюся з дитинства. Я – чемпіон України з вільної боротьби і кандидат у майстри спорту. Під час навчання у 7–8 класах тренер з футболу «випросив» мене в іншого тренера, і я почав займатися цим видом спорту. Грав за юнацьку, дорослу футбольні збірні району, за команду медичної академії і збірну Тернопільського району. У лікарні маємо команду «Ескулап» і щороку беремо активну участь у футбольному турнірі серед трудових колективів міста – перемагаємо або займаємо призові місця. Частенько захищаю у товариських матчах футбольну честь міста на полях сусідньої Польщі. Живу футболом, це моя розрядка від роботи, на щастя, дружина, як і десятирічна дочка та п’ятирічний синок мене в цьому підтримують.
Мешкаю у приміській Бужанці, тому почав грати за команду сусіднього села Поромів у чемпіонаті Іваничівського району і паралельно формував команду. Разом із хлопцями, друзями-підприємцями облаштовували в селі стадіон. Сьогодні футбольний клуб «Бужанка», де я і тренер, і капітан, успішно виступає у чемпіонаті Іваничівщини.
— Українські лікарі, як стало відомо з інтернет-ресурсів, досить професійно грають у футбол.
— Ми стараємося і якісно працювати, коли у білих халатах, і якісно грати у футбол, вже вибудували свою футбольну структуру. У державі діє вісім футбольних осередків лікарів – ми належимо до Рівненського. Тренер побачив мої успіхи і запросив у збірну, я брав участь у змаганнях на теренах СНД (Литва), інших. Двічі готувався до чемпіонату світу серед лікарських футбольних команд, але одного разу не поїхав через те, що якраз перебував на спеціалізованих курсах, другого – стримали значні фінансові витрати. На щастя, цьогоріч усе склалося вдало, і я побував у сонячній омріяній Іспанії.
— Які ваші враження?
— Провели шість ігор у прекрасному місті Барселона, посіли восьме місце серед 24 команд світу. Скажу без зайвої бравади, претендували на більше, але не пощастило, бо з певних причин кілька гравців не змогли приїхати. Запам’яталася запекла гра із угорцями – командою зібраною, вольовою, технічно підготовленою, і чехами, які стали чемпіонами.
— Ваше футбольне амплуа?
– І за життєвими принципами, і за футбольними – центральний захисник. Це – моє, відчуваю себе на полі повним господарем у цьому ранзі. Додам, що в команду був відібраний серед 400 претендентів. Неодноразово на різних чемпіонатах відзначався як кращий захисник. І взагалі не люблю лежати, надаю перевагу активному відпочинку. Всім це раджу і бажаю міцного здоров’я та спортивних захоплень, які вам до душі.

На фото: Волинський медик (перший зліва) у складі гравців української збірної 
на чемпіонаті світу серед лікарів в Іспанії і на роботі.