Спортивна галузь на «голодному пайку» (відео)

Чи справедливою є наша держава та суспільство у ставленні до спортсменів-олімпійців? Якою має бути фізкультурно-спортивна робота у школах? Як зробити спорт масовим та доступним для всіх? Такі теми запропонувала для обговорення модератор — начальник відділу інформаційного забезпечення діяльності Волинської обласної ради Оксана Лукашук. Відповідь на актуальні запитання спільно намагалися знайти: Надія Боровська, учасниця ХХІХ літніх Олімпійських ігор та її тренер, директор Луцької ДЮСШ із легкої атлетики «Спартак» Микола Калитка; депутати обласної ради — Віталій Кварцяний, Юрій Гупало, Валерій Дунайчук, Галина Йовик; Богуслав Галицький, директор обласної дитячо-юнацької спортивної школи; Анатолій Кліш, голова обласної ради ФСТ «Колос»; Володимир Новосад, директор обласного центру фізичного здоров’я «Спорт для всіх»; Тетяна Хомич, учитель фізкультури Луцького НВК № 9; Олександр Іванов, викладач фізкультури обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою; Олег Дикий, методист із фізичної культури Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти; Сергій Смітюх, президент БК «Волинь–Баскет»; Орест Маховський, виконавчий директор Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом»; Олександр Манахін, керівник обласного відділення Комітету з фізичного виховання Міністерства освіти і науки; Галина Карнаухова, начальник відділу виконавчого апарату обласної ради з питань гуманітарної та соціально-культурної сфери; Ігор Дмитришин, начальник відділу фізкультури і спорту Волинської облдержадміністрації

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

Уроки провальної Олімпіади

Надія Боровська:

— Тим, що я була учасницею трьох Олімпіад, завдячую своїм тренерам, які залучили мене до великого спорту. На жаль, сьогодні наша держава не приділяє належної уваги спортсменам, їхнім наставникам. Тому найбільшим стимулом для мене був мій синочок, якому присвячую свої досягнення.

Микола Калитка:

— Я міг тільки перед телевізором уболівати за свою вихованку, яка брала участь в Олімпіаді. Надія долала дистанцію у 20 кілометрів і їй було важливо, щоб тренер знаходився поруч. Але, як завжди, цього ніхто не враховував. Із восьми олімпійців — четверо з нашого товариства «Спартак», а нас сьогодні взагалі перестають фінансувати. Від кварталу до кварталу чекаємо коштів. Хотів би також з’ясувати, чи діє в області програма заохочення кращих спортсменів, зокрема і щодо поліпшення їхніх житлових умов.

Ігор Дмитришин:

— Відправляти тренера на Олімпіаду чи ні — вирішує Міністерство молоді та спорту. З восьми наших олімпійців троє потрапили до десятки кращих. Вони отримають одноразові допомоги, а також матимуть щомісячні стипендії у наступному році. Одноразові щорічні винагороди спортсменам збільшили удвічі, розмір стипендій — на 60 відсотків. Розроблена і програма поліпшення житлових умов олімпійців, яка передбачає співфінансування з обласного та місцевих бюджетів. Зараз цей проект на розгляді в голови облдержадміністрації, а далі рішення прийматимуть депутати обласної ради. Створена резервна збірна команда з 16 молодих спортсменів, які одержують заробітну плату.

Галина Карнаухова:

— Результати виступів українських олімпійців найгірші за останні 25 років. Причина — недофінансування спорту, зокрема дитячо-юнацького. Держава переклала витрати на спортивні школи, фізкультурні товариства на місцеві бюджети, що ускладнило ситуацію. В області нема спортивного інтернату, куди б можна було зібрати юні таланти, щоб розвивати їх далі. Тому спортивні школи не повинні залишати поза увагою райони, треба створювати там філії, секції.

Віталій Кварцяний:

— Колись спортивні товариства були фундаментом, на якому стояв великий спорт. А тепер ці товариства не мають підтримки від держави. Треба виносити проблеми на розгляд обласної ради, ми, депутати, підтримаємо конструктивні пропозиції. Напередодні формування бюджету на 2017 рік потрібно відстоювати збільшення видатків на спортивну галузь.

Юрій Гупало:

— Якщо ми думаємо про досягнення на майбутніх олімпіадах, то потрібно згадати про сільські школи, де спортивний інвентар не оновлювали упродовж 10 — 20 літ. Наприклад, у селі Римачі Любомльського району в школі 200 учнів, а там нема спортзалу. Чимало коштів потратили на виготовлення проекту. Тепер його потрібно переробити. Але чомусь не доходять руки. Інший приклад: я пропонував у центрі Луцька зробити влітку майданчик для гри у пляжний волейбол. І спонсори знайшлися б, та, на жаль, підтримки ця ідея не мала.

Орест Маховський:

— Олімпійці — це вчорашні школярі, які змалку захопилися тим чи іншим видом спорту, потрапили в добрі руки тренерів-професіоналів. Але багато залежить і від матеріально–технічної бази. На жаль, забезпечення спортінвентарем у наших навчальних закладах, спортшколах недостатнє. З 2011 року, коли Ігор Палиця заснував свій благодійний фонд, визначивши одним із найголовніших пріоритетів — здоров’я лучан, волинян, ми почали над цим працювати. Один із перших проектів — «Футбольне поле в кожну луцьку школу» — розрахований на п’ять років. На сьогодні 18 навчально-виховних закладів уже мають такі об’єкти, а з часом вони будуть в усіх 26 школах обласного центру. З минулого року Фонд Ігоря Палиці став обласною благодійною організацією — і в декількох районах уже облаштовано спорткомплекси. Громади беруть участь у співфінансуванні будівництва спортивних об’єктів. Наприклад, сучасний комплекс у ЗОШ № 1 міста Нововолинська, який обійшовся у більш як 4 мільйони гривень, споруджували за кошти фонду Ігоря Палиці та міської ради, частка якої у фінансуванні становила 25 відсотків. І об’єднані територіальні громади тепер звертаються з проханням на паритетних засадах фінансувати розширення спортивної інфраструктури. Тільки спільними зусиллями можна поліпшити ситуацію.

А на шкільних майданчиках грають дяді

Галина Йовик:

— Як директор школи мушу визнати, що програми з фізичної культури дуже недосконалі. Їх писав, напевне, той, хто не знає реального стану справ. Наприклад, де можна учнів навчити плавати, якщо басейнів у школах нема? Пригадую, 30 років тому, коли я була ученицею, лижі в школі ще були, хоча вже й поламані. Тепер діти зовсім не мають можливості стати на лижі. Програма дає змогу вибирати інші варіанти. Але що вигадаєш у сільських школах, де нема спортзалів, де бракує кваліфікованих учителів фізкультури?

Тетяна Хомич:

— Коли у школах створюють профільні класи, то «ущільнюють» програму, зменшуючи кількість уроків фізкультури на користь інших предметів. Залишається дві години фізкультури на тиждень. З такою кількістю не можна розраховувати не те що на майбутні результати у спорті, а й на здоров’я підростаючого покоління. Запровадили пробу Руф’є, за частотою пульсу після того, як дитина 30 разів присяде, визначають її стан здоров’я, записують у спеціальну медичну групу. Вважаю, такі сумнівні експерименти завдають чималої шкоди.

Олександр Іванов:

— Починати виховувати майбутніх спортсменів, здорових людей потрібно із садочків. Але сьогодні більшість дошкільних закладів працює без інструкторів із фізичної культури. Вихователі проводять заняття, як уміють. Стосовно шкільних оновлених програм, то в них є і раціональне зерно. На початку навчального року вчителі з учнями можуть визначити ті напрямки спорту, в яких вони хотіли б розвиватися. Але, на жаль, бракує кадрів. Заробітна плата вчителя фізкультури — початківця — до 2 тисяч гривень. Нема тепер і безкоштовних спортивних гуртків для дітей. А якщо у нас не буде масового спорту, то не буде й олімпійців. На мою думку, кількість уроків фізкультури в школах необхідно збільшувати. В нас у ліцеї щотижня п’ять годин фізичного виховання, обов’язкова зарядка, спортивні заходи.

Олег Дикий:

— Оновлені, осучаснені програми для початкової школи дають учителю можливість вносити свої корективи, наприклад, доповнювати фізкультуру іншими заняттями з рухової активності, танцями, хореографією. Але фахівців, справді, бракує. До того ж 50 відсотків учнів у нас належать до підготовчих і спеціальних груп, їм потрібно диференціювати фізичні навантаження. А подекуди ці діти на уроках фізкультури просто нудяться. Хоча більшість хвороб завдяки фізичній реабілітації можна побороти. Науковці доводять, що діти мають займатися спортом, рухливими іграми до 10—12 годин на тиждень.

Дзвінок читача: — Фонд Ігоря Палиці зробив у луцьких школах футбольні міні-поля. Мій син нещодавно грав на такому полі у 18-й школі. Директор вигнав його і решту хлопців з майданчика, бо там мали тренуватись якісь дорослі чоловіки. Кажуть, що ці футбольні поля школи здають в оренду спонсорам. Що порадите в такій ситуації? — зателефонувала мама юного спортсмена з обласного центру.

Орест Маховський:

— Облаштовані поля ми передаємо на баланс міського управління освіти. Пропоную вам разом з іншими батьками написати офіційне звернення на ім’я директора школи з проханням виділити у певні дні час для тренувань ваших дітей. Якщо одержите відмову, будемо вирішувати цю проблему з керівниками міста.

Віталій Кварцяний:

— Я сам стикався з подібними випадками, коли на шкільних футбольних полях тренуються не діти, а податківці, банкіри, працівники силових структур. Необхідно зупинити цей «бізнес», навести порядок у використанні футбольних майданчиків.

Олександр Манахін:

— Дається взнаки нестача спортивного інвентарю у школах. Сьогодні звичайний м'яч коштує більш як 600 гривень, не кажу вже про палатки для юних туристів чи інші необхідні речі. Але директори сьогодні не сидять, склавши руки, залучають спонсорів, використовують усі можливості, щоб діти мали найнеобхідніше. Спасибі й обласній раді, депутатам, що приділяють увагу цим питанням.

«Якби в Україні менше крали — на нові спорткомплекси гроші знайшлися б»

Богуслав Галицький:

— Можна тільки позаздрити нашим сусідам-білорусам. У Бресті — сучасні спортивні бази, збудовані за міжнародними стандартами. А в Луцьку нема де проводити змагання. Ми зверталися в облдержадміністрацію, щоб біля нашої спортшколи розпочати будівництво спортивного залу, який би відповідав європейським вимогам. Кошторис — приблизно 35 мільйонів гривень. Тренерів сьогодні гостро бракує. На жаль, не цінується наша праця, хоча вона надзвичайно важлива. Кожен тренер забирає з вулиць, відволікає від шкідливих звичок до 60 дітей.

Сергій Смітюх:

— Нема у нас умов і для розвитку баскетболу. Луцька дитячо-юнацька спортивна школа функціонує виключно на базах загальноосвітніх навчальних закладів. Директори, як правило, надають нам спортзали під вечір — із 16-ї до 19-ї години. Як поділити час для занять трьох груп? Зранку можливості тренуватися нема. Без підтримки і сприяння ми не зможемо втримати на Волині талановитих спортсменів. Ось і наші вихованці роз’їжджаються: хто за кордон, хто в інші області, бо тут вони не бачать перспективи.

Юрій Гупало:

— Десять років на Волині нема професійного чоловічого волейболу. Цього року мій клуб буде представляти область у вищій професійній лізі, але проблем дуже багато. Головна — нема де тренуватися. Нещодавно ми повернулися з Польщі, де брали участь у міжнародних змаганнях із волейболу. От де треба вчитися, як держава має ставитися до спорту. У Дорогуську (за 3 кілометри від кордону) в сільській школі спортзал кращий, ніж у нас в обласній ДЮСШ. Тому будувати новий спортзал у Луцьку конче потрібно, депутати підтримають це рішення.

Анатолій Кліш:

— Я очолюю сільське спортивне товариство «Колос». Лунали пропозиції ліквідувати його. Дякую всім, хто допоміг відстояти сільський спорт. Ми проводимо щорічно до тридцяти змагань, інших масових заходів, залучаємо до участі в них сільську молодь, відволікаючи її від шкідливих звичок. Поки Міністерство молоді та спорту не будуть очолювати спеціалісти, які знають проблеми галузі зсередини, толку не буде.

Володимир Новосад:

— Масова фізкультура — основа великого спорту. Ми працюємо з людьми різного віку — від дошкільнят до стариків. На Волині існує 14 центрів «Спорту для всіх». Найкращий — у Володимирі-Волинському, де добра матеріально-технічна база, з людьми займаються 29 працівників. Наше завдання — повертати волинян до здорового способу життя.

Валерій Дунайчук:

— У старі часи були радіопрограми, які закликали робити гімнастику і в школах, і на виробництві. На жаль, зараз цього нема. На сьогодні фізкультура і спорт фінансуються за залишковим принципом. Сільські спортсмени нерідко не мають змоги поїхати на змагання, бо на це нема коштів. Дякую Фонду Ігоря Палиці за сучасний спортивний комплекс у Камені-Каширському. Сподіваємося, що буде у нашому райцентрі і новий сучасний басейн. Зараз будується футбольне поле. Коли люди матимуть змогу займатися спортом, тоді можна буде говорити про здоров’я нації і успіхи на олімпіадах.

Віталій Кварцяний:

— Напевне, в Україні за всі роки існування нашої держави розбазарили стільки коштів, що можна було б палац спорту із золота збудувати. Якби менше крали, то на спорткомплекси гроші знайшлися б.

Галина Карнаухова:

— Не згідна з твердженням, що фізкультурно-спортивні товариства віджили своє. Так, вони мають змінювати підходи у своїй діяльності, більше уваги повинні приділяти роботі у виробничій сфері, але «перекривати їм кисень» було б неправильно.

Ігор Дмитришин:

— Вирішувати проблеми спортивної галузі в області будемо спільно. Працюючи над проектом обласної програми розвитку фізичної фізкультури і спорту на подальші роки, спілкуємося з керівниками райдержадміністрацій і рад, міськими головами, узгоджуємо завдання і можливості. Вважаю, що тільки об’єднавши зусилля на основі співфінансування, за сприяння Фонду «Тільки разом», Фонду регіонального розвитку, Фонду соціально-економічного розвитку, за підтримки народних депутатів зможемо розвивати спортивну інфраструктуру, поліпшувати ситуацію в галузі.

На фото: Учасники зібрання говорили про наболіле.

Відеоверсія прес-клубу: