Така професія:«Робити людям добро»

Різноманітні композиції із соняшниками давно ввійшли в моду.

 

Ярослава ТИМОЩУК

«Бізнес – як пощастить»

Жінка, що сидить найближче до дороги у ряду зліва, зветься Вікою. Вона обмотує червоні троянди пучками барвінку, щоб потім із цих заготовок скласти букет.

— Старатимуся продати дешевше. Гривень за 70, бо ромашка по 25 (у букет її порахувала по 20), розу рахую по 10. Але як попросять, за 60 віддам. 10 рублів як останеться, то останеться. Буває, пропадає букет, то спродуєш за менше, ніж заклав у нього.

Такі у Віки підрахунки. Торг, каже, йде не надто жваво, але все одно щодня хтось заходить. Беруть квіти і на похорон, і «до пам'ятника», і на день народження.

Позувати для фотографії Віка відмовляється: "Краще квіти знімайте". 

 

— От хлопці молоді не шкодують: з приводом і без нього купують. Коли маленький празнічок, то нам трохи перепадає. Але бізнес такий: кому як повезе. Бо нас багато стоїть, самі розумієте. Базар, бабки, магазинів повно. Отако — аби на хліб. Це дуже важкий труд, я вже з сьомої години в'яжу ці пучки. Оно відкрився пуп'янок, треба його вже пов'язати, а це все гроші. Ранок холодний, барвінок мокрий, руки мерзнуть, п'ю від нирок «Уролесан». Вам і таке інтересно, розказувати? На ногах, поки можемо, бо квітка не чекатиме. Треба вернути і те, що вклав, і продати, щоб собі пару гривень, і людям щоб дешевше, бо вони такі самі, як ми. Не кожен може пачку дорогих роз купити.

Як Тимошенко стала прем'єр-міністром, то все нам перервала. У Києві відкрили фірму «Укрфлора», вона стала монополістом. До цієї пори через митницю не можна перевезти жодного вазончика, я питала. Хтось віз у горщику, то викинули в сміття. Уявляєте, яке дикунство?

Найбільше у наметі Віки — червоних троянд. Ще є маргаритки, хризантеми.

— Зараз жара, нічого не беремо, тільки червоне — щоб нічого не пропадало. А так то раз у тиждень скуповуємо всякого різного, кольорового-кольорового.

Віка, за фахом товарознавець, створює квіткові композиції вже років 10. Хотіла б і власний магазин, але «тими квітками оренди не потягнеш». Видається, їй — балакучій і приязній — базарна атмосфера до душі.

— Така в нас робота: робити добро. Бо люди без нас пропадуть, без квіток дешевих. Кожен хоче поздоровити: щоб і недорого, і пристойно — таке тільки в нас знайдеш. Тримаємося цим базарчиком, дехто все життя тут стоїть.

Віка киває на сусідку навпроти: «Ще в директора порозпитуйте».

 

Жовті троянди – мов сонце

«Директором» Ніну Стахівну називають тому, що вона тут найактивніший організатор. І про охорону дбає, і свого часу «добилася в мера», щоб парканчик на їхній території облаштували. Жінка спершу відмахується від розмови:

— Ідіть далі, до молодьожі, я колись уже давала інтерв'ю. Такий бізнес, що не хочеться навіть говорити про нього.

Але говорити насправді хочеться:

— Як Тимошенко стала прем'єр-міністром, то все нам перервала. У Києві відкрили фірму «Укрфлора», вона стала монополістом. До цієї пори через митницю не можна перевезти жодного вазончика, я питала. Хтось віз у горщику, то викинули в сміття. Уявляєте, яке дикунство?

Ніна Стахівна показує те, чого не демонструє покупцям: із поліетиленового мішка в кутку намету стирчать згнилі стебла хризантем. Мішок до верху набитий зів'ялими трояндами.

— Колись, як їздили за товаром у Польщу, то щось зароблялося. А тепер беру на фірмах, стільки мушу викидати.

 

Такі кольорові привіти осені. 

 

Ніна Стахівна має 23 роки стажу на приладобудівному заводі, після скорочення почала торгувати квітами. Міркувала з колегами, щоб зробити з наметів магазин, але не можуть отримати землі в оренду. На зиму жінка думає їхати за кордон на заробітки.

— Усі втікають хто куди. І я виробляю візу. Спробую мити посуд у чеському ресторані, подружка там. Образливо, що мушу їхати. Але зимою не хочу з того ящика торгувати, хай Бог милує. Тільки здоров'я витрачаю.

Коли жінка розказує про свою сім'ю — чоловік помер, є син, інвалід дитинства, невістка, їхній дитині три роки — то починає плакати.

— Мені квіти мої подружки з базарчика часом дарують. Найбільше люблю жовті рози. Вони в хаті, як сонечко.

Ніна Стахівна гладить пелюстки, а потім виймає п'ять своїх улюблених жовтих троянд із пластикової вази, просить взяти подарунок.

 Квіти, які мені подарували просто так.

Машина за тюльпани

— Спаси Господи! — чоловік із сивиною на скронях щойно за 80 гривень продав квіти у плетеному кошику, перев'язані жалобною стрічкою.

Олександр із дружиною 30 років займаються квітковим бізнесом, вирощують рослини в селі під Луцьком. «Все домашнє» — нахваляє свій товар, поміж яким усе ж є трохи «куплених» квітів.

"Приблизно як буханка хліба", – говорять квітникарі про ціни. 

 

За неписаними базарними правилами Олександр любить поторгуватися.

— Можу трохи ціну скинути, як гірше торг іде, бо ж для того ми тут стоїмо. На Валентина і на 8 Березня стабільно попит хороший. Хоч останнє 8 Березня було таке, що в звичайний день більший виторг. Ви знаєте, є такі хлопці, що дівчатам просто так — без нагоди — квіти купують! Але все одно шукають, де дешевше.

Йдемо до його сусіда Петра, той розміняв восьмий десяток. Він не може вибрати, з якими квітами сфотографуватися.

— Дивлюся на них роками, зір притупився.

Продавець троянд більше любить жоржини і сам вирощує їх удома.

Серед його квітів найперше впадають в око три червоні гербери. Але на них, каже чоловік, попит знижується. Як і на всі інші квіти, зрештою. Тож у пана Петра свій бізнес-план.

— На кожній вулиці є магазин. Конкуренція велика, а грошей у людей мало. Дехто купує квіти тільки тоді, коли мусить. Тому останній рік тут стою осінню, далі буду на тюльпани переходити. На них можна виграти: висаджуєш 20 тисяч цибулин, два місяці працюєш, до 8 Березня — і заробляєш стільки, що машину можна купити.

 

Без любові до квітів таких кошичків не скласти. 

Жоржина коштує, як хліб

Неподалік від рядів із наметами окремою компанією гуртуються продавці домашніх квітів. На відміну від людей із укриття, оренди вони не сплачують.

Такої домашньої краси за день можна продати ціле відро.

Анатолій Рудь із села Княгининок продає жоржини по 10 гривень за квітку. Це, на його думку, цілком прийнятна ціна, адже буханка хліба коштує трохи менше. На хліб і до нього заробити може — за день продає щонайменше одне відро квітів.

— Ви знаєте, є й таке, що люди купують квіти без всякої оказії. Але то заможніші, — ділиться спостереженнями баба Аня (так просить себе називати) із села Липини.

У неї найдорожчий букет коштує 30 гривень — «щось до пенсії та й капає».

— Кому на свято, а кому на могилку — квітів завжди треба, — міркує.

У ряду перегукуються за складанням букетів дві продавчині:

— А твій чоловік удома що робить?

— Та на дивані лежить, часом нарди грає. Але все одно добре, що мужик в хаті є .

— Ага, є біля кого бігати. А так би що?

У цих жінок не наважуюся запитати, коли їм востаннє хтось дарував букет. З ринку повертаюся з жовтими трояндами за 70 гривень. Стільки в середньому коштує пристойний букет на квітковому. Плюс радість, яку не виміряти, що стоятиме у вазі з тиждень.

Фото Олександра ФІЛЮКА.