Тиждень тому на секретаріаті обласної журналістської організації було прийнято у члени НСЖУ кількох новобранців. Двох із них хочемо представити читачам «Волині»
МЕР МІСТА, ЯКИЙ ПИСАВ ПІСНІ Якось прийшов у суботу на роботу, увімкнув радіо, і з Києва донеслася мелодійна пісня на слова волинського автора. Були у тій пісні слова, які зашкребли у душі: Тож любіть, кохайтесь навесні, Поки в вишнях соловей щебече, Бо впадуть на землю пелюстки, Пісня в осінь полетить лелеча. Торік, на День журналіста, на Світязі, зачарував цією пелюстковою піснею жіночий ансамбль «Райдуга» із села Зелене Ковельського району. Відцвітають вишні навесні, Білим цвітом застеляють землю, В білім цвіті є сумні пісні, Молодість, яка пройшла, — не вернеш. Доскіпливі фахівці поезії можуть знайти у процитованих рядках якийсь гандж, це їх право, але крил цієї чудової пісні вони зупинити не зможуть. Тепер кілька слів про автора слів пісні, яка вже полюбилась волинянам. Написав їх колишній мер міста Ковеля Анатолій Семенюк, який зважився у поважні літа подати заяву про вступ у члени Національної Спілки журналістів України. Поспілкувалися з ним на урочистих зборах, що відбулися позавчора з нагоди Дня журналіста в обласному театрі ляльок. Анатолій Семенюк видав 8 книжок, з них 4 — поетичні, 2 — краєзнавчі. Ось назви окремих з них — «Філософія душі», «Благодать Божа», «Копай криницю у собі», «Золота підкова». Зазначу, що Анатолій Семенюк став першим обраним, як мовиться, народом мером центрального за географією міста Волині. Відслужив дві каденції. Задав йому незручне запитання: — Невже мер не знаходив для себе іншої роботи, а тому почав писати пісні і книги? На те він відповів: — Робота без культури і духовності — мертва зона. Наше життя — це поезія, яка дається від Бога. Коли мене обрали міським головою, було дуже важко. Щоб не зламатися, знайти, як згладжувати гострі кути у житті, я почав шукати себе у поезії. Це додавало мені сил і наснаги в роботі. — Чому у 60 літ захотілося записатися в журналістську Спілку? — Відповідь проста. Час не має виміру. Я люблю Слово. Дорога до нього завжди важка, але солодка. Як пісні народжуються? Це просто сплеск душевних емоцій. Зараз Анатолій Семенюк очолює ремонтно-житлове комунальне підприємство № 2 міста Ковеля. Коротше кажучи — начальник ЖЕКу з усіма його проблемами: водою, каналізацією, дірявими дахами. Це дуже важкі, усім нам зрозумілі проблеми. Не вирішується питання їх державного фінансування, потрібні дотації. Начальник не впадає у відчай, старається, як може, забезпечити людям комунальний комфорт. І далі пише вірші і пісні. Розказують, коли ще до посади мера був директором РЕСу (за професією — інженер-електрик), то розпочинав планерку з читання своїх віршів. Дивний він чоловік — Анатолій Семенюк. А я люблю і щиро шаную таких людей. Хто назве мені мера міста, який пише пісні? Дуже приємно торік було поспілкуватися з міським головою курортного Трускавця Левком Грицаком, колишнім головним лікарем волинського санаторію «Лісова пісня». Раз на тиждень мер сідає за штурвал спортивного літака, щоб з висоти оглянути своє місто, а влітку на вихідні летить на Світязь. Міський голова нашого Володимира-Волинського Петро Саганюк, коли прийшов до влади, передав новеньку райкомівську «Волгу» ігумені Зимненського монастиря, матушці Стефанії. А якось на прохання редакції «Волині» допоміг провести телефон у квартиру трьох інвалідів чужого міста. Чи багато є у нас таких благородних зі світлою душею начальників? Хотілося б, щоб їх було багато. ТАК ХОЧЕТЬСЯ ЗАКОХАТИСЯ В МОЛОДУ ЖУРНАЛІСТИКУ Світлана Ляшук завжди приходила до нашої редакції невчасно. Газетний день, повно роботи, не знаєш, за що взятися. А тут раптом — вона, юна колега зі своїми дипломними проблемами. Світлана надумала написати своєрідну дисертацію про міжнародні зв’язки газети «Волинь» з люблінськими партнерами сусідньої Польщі. Не раз доводилося відкладати усі клопоти, аби чимось зарадити Світлані. Ще більше їй допомагав у цьому наш власний кореспондент у Польщі Анджей Вавринюк. Після закінчення школи Світлана Ляшук прийшла працювати у газету «Вісті Ковельщини» оператором комп’ютерного набору. Набирала не лише чужі матеріали, а й писала свої, адже заочно навчалася у Рівненському інституті слов’янознавства на факультеті міжнародних відносин, вибрала спеціалізацію «Міжнародна журналістика». Світлана давно мріяла про журналістику, а перше інтерв’ю взяла в 10-ому класі у директора своєї школи № 13 Сергія Аркадійовича Філіпчука в ролі ведучої на святковому вогнику до Дня вчителя. Нині Світлана завідує відділом економіки у «Вістях Ковельщини». Блискуче захистила свою дипломну роботу про стосунки україно-польських мас-медіа. Тепер вона, у свої 22 роки, — професіонал, позавчора на журналістських зборах у Луцьку їй вручили премію в номінації «Творча надія», а тиждень перед тим прийняли у члени Національної Спілки журналістів України. У своєму житті я брав інтерв’ю у багатьох різних і цікавих людей. І ось розпитую свою колегу. Навіть трохи розгубився, бо не знав, які питання їй потрібно задати. Вона сама допомогла мені у цьому. Розказала, що її тато Олександр родом із села Колодяжного, там, де виколисувався талант Лесі Українки. Що дуже запам’яталась участь у міжнародному трейд-клубі, де були присутніми представники посольств 39 країн. Радник посла Ірану Мансур Са Лєнфард запросив Світлану у гостину до своєї країни. Після позавчорашніх урочистих професійних зборів я закохався у нашу молоду волинську журналістику. Як добре, коли є кому передати естафету на такій важкій, але солодкій дорозі до Слова. Як добре, що наша обласна журналістська Спілка відкрила у номінації «Творча надія» світле ім’я Світлани Ляшук. Святослав КРЕЩУК.
