У скількох руках побувають батьківські гроші?
Одного дня чоловік повідомив, що за харчування доньки-першокласниці у школі не платитиме. І навіть мій лояльний до багатьох речей характер підказав, що він правий, і в такому рішенні його варто підтримати. Причина — не в якості сніданків-обідів і навіть не у їхній вартості. Виявилося, що за харчування дітей у школі досі не можна розраховуватися зручним сучасним способом
Інна ПІЛЮК
Двадцять три із двадцяти шести шкіл обласного центру діють за однією схемою: свої їдальні здають в оренду Луцькому комбінату шкільного та студентського харчування. І він повністю забезпечує процес: від підбору персоналу, закупівлі продуктів, посуду, техніки до розрахунків за комунальні послуги, обов’язкових платежів та оренди землі, на якій розташована їдальня. Цього року рішенням Луцької міської ради всю оплату харчування повністю поклали на плечі батьків. Раніше частину його компенсували з міського бюджету. Цьогоріч він «схуд» і такого навантаження вже «не потягнув». І от батьківські гроші, які все «потягнуть», починають у школі свою довгу і не зовсім зручну дорогу.
Зранку спеціально обрана мама повинна дочекатися всіх батьків, щоб отримати кошти за їжу. Завдання батьків у цьому випадку — знати маму хоча б в обличчя, не розминутися з нею і бажано принести необхідну суму без здачі. Завдання мами–касира ще цікавіші. Вона мусить дати лад нескінченній плутанині з грішми, бо хтось платить за місяць, хтось — за тиждень, а хтось — і за два дні. Тоді скласти звітність з усіма пропусками, переплатами, боргами. Захворіти вона не може апріорі, бо, крім неї, в тій звітності навряд чи хтось розбереться. Далі щотижня передає гроші завідувачу їдальні, а звідти їх забирає комбінат. У багатьох школах роль такої мами виконує вчителька, і я їй співчуваю, тому що з процесом збору грошей потрібно впоратися за п’ять–десять хвилин до початку уроку, коли всі батьки приводять дітей. І, знову ж таки, встигнути дати лад із «енками», боргами…
Зо два тому я думала про школу, і трохи хвилювалася. Вважала, що за час, коли донька доросте до першого класу, нові технології заполонять освіту, дитина працюватиме з електронними підручниками і я, яка ходила до школи з зірочкою на фартусі, не встигну за багатьма ноу–хау. Чекала сучасних підходів, в тому числі і в організації харчування, а отримала маму з блокнотом і купою купюр у руках.
Завдання мами–касира ще цікавіші. Вона повинна дати лад нескінченній плутанині з грішми, бо хтось платить за місяць, хтось — за тиждень, а хтось — і за два дні. Тоді скласти звітність з усіма пропусками, переплатами, боргами. Захворіти вона не може апріорі, бо, крім неї, в тій звітності навряд чи хтось розбереться.
Мати справу з «живими» грішми направду незручно і батькам, і вчителю, і комбінату. Останній зацікавлений у зменшенні готівкового обігу, але став заручником… хороших намірів. Його директор Світлана Шмід поділилася думками з приводу того, чому наразі важко перевести оплату в електронний вигляд, який би передбачав надходження коштів напряму від батьків без посередництва мами–касира: «У Луцьку на вибір ми запропонували три види меню з різною вартістю від 7 до 15 грн 40 коп. У межах проплачених за харчування дитини грошей ми хочемо максимально задовольнити її вподобання. Не з’їдає школяр велику порцію, наступного дня може обрати дешевший варіант. Через тиждень передумав — обрав інше меню. А може і взагалі відмовитися. Це повністю батьківські гроші, тому ми не маємо права ними розпоряджатися і до чогось змушувати. Відслідкувати такі зміни на прикладі одного класу і зробити звітність ще реально. Але опрацювати інформацію за місяць по цілому місту, де щодня харчується до двадцяти тисяч дітей, наш бухгалтер просто фізично не зможе. А ще додайте пропуски, неспівпадіння яких у класному журналі і оплаті дуже строго перевіряється контролюючими органами. Бажає школа, аби якийсь продукт не готувати, — йдемо назустріч. Немає можливості у батьків заплатити за весь місяць одразу — погоджуємося на потижневу оплату. Ми готові приймати ці гроші від батьківського комітету на рахунок, але наголошую: від усього класу, а не від кожного учня. Тож готівку все одно доведеться збирати».
Сподівання на те, що, можливо, тільки багатотисячний Луцьк має таку проблему, не виправдалися. Опитані батьки школярів найбільших міст області підтвердили, що і в них діє аналогічна схема: батьківський комітет (або вчитель), гроші, список. Та і в селах ситуація зі збором коштів навряд чи інша.
Я не беруся оцінювати складність розробки спеціальної програми для оплати харчування, але припускаю, що вона цілком під силу сучасним програмістам. Тепер волинські школярі розробляють такі прогресивні електронні додатки, які впевнено беруть першість у міжнародних конкурсах. То чому б не оголосити конкурс на створення програми електронних розрахунків за їжу у школі? Готова першою зробити внесок у призовий фонд розумнику. Але не готівкою, а тільки на рахунок.
