«Теля замукало — і машину завернули назад»

 

Сергій НАУМУК

 

«ХТОСЬ ЖАРТУЄ, ХТОСЬ СВАРИТЬСЯ»

Для контролю зупинили машину колишнього міського голови.

 

На трасі Луцьк — Любешів при в’їзді до села Любешівська Воля — один із постів, що їх за- провадили на час карантину, коли виявили небезпечну хворобу свиней. Смуга руху, що веде з села, посипана тирсою. Аби вона не розповзалася, з боків лежать дерев’яні бруси. Тирсу поливають спеціальним дезинфікуючим розчином, який привозять у бочках. Двохсот літрів вистачає на день–півтора. У спекотні дні розчину витрачали, звісно, більше. Знизу покладено поліетиленову плівку, щоб трималася волога. На посту вартують поліцейський та ветеринар.

 

Найбільшу увагу постові приділяютьавтомобілям із причепами, адже нимиможна провозити худобу.

— Приїхали на тиждень, чергуємо через добу. Живемо в гуртожитку, а поруч є намет, але в ньому спати холодно. Обід нам привозять, решту самі собі готуємо, — розповідає поліцейський, який не представився.

Оглядає автомобілі, що перетинають контрольну смугу. Запитую, як водії ставляться до того, що треба зупинятися. Постові кажуть, що спочатку люди обурювалися, а нині вже звикли до огляду. Тож здебільшого без зайвих слів відчиняють багажники. Хтось пожартує, хтось ще досі свариться. По–різному буває.

До згаслого багаття підходить чималий пес.

— Казали хлопці, що він тут ще з перших чергувань, — киває на собаку ветеринар.

Чотирилапий сідає біля кострища, потім лягає упритул до попелу. За хвилину схоплюється і починає лизати припеченого бока.

Пости між Любешівською Волею та Любешовом зняли. Адже в обох населених пунктах оголошено карантин. Тому дві перевірки на виїзді з села та на в’їзді у селище створювали лише зайві незручності жителям.

 

«ПРИ БАЖАННІ ПОРОСЯ МОЖНА ПРОВЕЗТИ ПОЛЯМИ»

Круті джипи теж перевіряють.

 

Наступний пост — на виїзді з Любешова у бік Каменя–Каширського. Там чергують капітан поліції Юрій Герич та ветеринар Юрій Божко. Юрій Герич — з Локач, його тезка — з Дольська Любешівського району. Він, як місцевий, знає, що й до чого. Та довго поговорити з хлопцями не вдається. Субота — базарний день, тож автомобілі шнуркують один за одним. У напрямку Каменя–Каширського розташовано кілька великих сіл, мешканці яких і поспішають вранці на торг. Рух на цьому посту значно жвавіший, аніж при в’їзді до Любешівської Волі. Чесно кажучи, і перевіряли тут прискіпливіше — жодне авто без огляду багажника не проїхало. Запитую, чи не було спроб провезти поросят.

— Ні разу не було, і від інших про таке не чув. Але якщо хтось хоче, то запросто може доправити свиней полем. Ми ж тільки на дорозі стоїмо, — каже Юрій Божко. — Раніше було, що везли поросят на продаж із Бірків аж у Дольськ.

У цей час здалеку долинає звук автомобіля, що рухається на великій швидкості. Юрій Герич виходить на дорогу і показує паличкою, що треба зупинитися. «Мерседес» пролітає повз нас, але таки стає віддалік. Капітан поспішає до авто, коротко говорить з водієм, заглядає в багажник і повертається до поста.

— Я сьогодні перший раз чергую. Це вперше автомобіль не зупинився вчасно. Водій каже, що не помітив поста, — переповідає розмову Юрій Герич.

Окрім ділянки зі зволоженою тирсою, тут є вагончик. Всередині двоє нарів та примітивна буржуйка, навколо стінок якої цегла обв’язана, щоб довше трималося тепло. Поруч із вагончиком встановлено стовп із ліхтарем, аби й уночі можна було оглядати транспорт. На стовпі, що під'єднаний до лінії електропередач, — вимикач та розетка, від якої заряджається мобільний телефон. Він лежить на одному з двох мішків. Вже на іншому посту я побачив такі ж мішки і довідався, що у них тирса. А насипають їх самі чергові, аби мати можливість присісти і відпочити.

 

ПЕРЕВІРИЛИ НАВІТЬ ЕКС–МЕРА ЛЮБЕШОВА

Певно, найспокійніше було на посту перед в’їздом у село Залізниця. Хоча чергові стверджували, що вранці люди прямували на базар у Любешів, тож машин було чимало. А ще цим шляхом у райцентр їдуть рівненчани.

Затим ми навідались до поста у напрямку Дольська. На обочині вже знайомий фургончик, ліхтарний стовп та два мішки з тирсою. Поруч — пригасле вогнище. Службу несуть ветеринар Сергій Савчук з Луцька та поліцейський Андрій Кифорук із Горохова. Потік автомобілів тут також чималий. Дві третини — з білоруськими номерами.

— Білоруси дуже законослухняні, ще віддалік зменшують швидкість, — каже Сергій Савчук. — Розуміємо, що мусимо тут стояти, бо треба ж контролювати ситуацію. Але нас легко можна об’їхати.

Справді, місцеві жителі раз у раз їздять грунтовою дорогою між полями до сусіднього села. Здебільшого мотоциклами, але трапляються й автомобілі.

— Усі з розумінням ставляться до контролю. Один тільки ярий трапився — доскіпувався, чого його зупинили, вимагав посвідчення. Хоча пост позначений дорожніми знаками, — каже Андрій, а на запитання про поросят розповідає історію про теля: — Їхав закритий бус без вікон. Запитую водія, чи щось везе. Відповідає, що нічого. І в цей момент замукало теля. Подзвонили до ветеринарів, ті сказали не пропускати. Завернули того буса. А більше ніхто нічого забороненого не намагався переправити.

Найбільшу увагу постові приділяють автомобілям із причепами, адже ними можна провозити худобу. Якраз під час розмови на посту пригальмував джип з причепом. Водій залишився за кермом, а його супутник вийшов, аби розшнурувати тент, і щось сказав постовому.

— Мені все одно — я не місцевий, — чую, відповідає йому Андрій Кифорук.

Джип їде, Андрій підходить до нас.

— Перед тим місцевий батюшка їхав. За день деякі місцеві, які часто перетинають пост, уже запам’яталися. Цей чоловік каже мені, що я людей не знаю, бо зупинив колишнього мера Любешова. Мені все одно — усіх перевіряємо, — передає розмову поліцейський.