«Зцілюю не я, а Божа сила»

Вже давно чув про жінку із села Кричильськ Сарненського району, котру називають матушкою Мотруною. Їдуть до неї старі та малі, й зцілюються люди від різних болячок. Може допомогти, коли «зірвав шлунок».
Нинішні події в Україні жінка називає Божим промислом і каже: «Прийде час, усе заспокоїться. Але коли, то знає тільки Господь»

Кость ГАРБАРЧУК

Чи багатий, чи бідний, а день твій настане

Коли в селі Кричильськ запитували, де живе Мотруна Токова, якийсь чоловік пояснив: «Проїдете церкву, і там буде хатина, якщо вхідні двері підперті віником, то, значить, матушка на городі. Гукнете, й вона вас прийме».
Дійсно, під дверима стояв віник. Сусідка пішла за хату й покликала господиню. До нас вийшла жвава худенька жіночка, яка щиро посміхалася й запросила до оселі.

– Нема в мене чистоти, бо я в глубоких годах, – каже матушка Мотруна й запрошує присісти. – Я вже пам'ятаю войну, бо 30-го року народження. За Польщі ми жили заможно. Батько мій, Андрій Добриднік, був добрим господарем. Мали багато землі, тільки лісу штири гектари, тримали 18 голів худоби. Тяжко працювали, але не бідували. В 39-му році прийшли совєти, за ними – німці, потім знову совєти. Коли почався колгосп у нашому селі, то я вийшла заміж і поїхала звідси. А чоловік мій, Григорій Токов, був священиком, тому й називають мене матушкою. Закінчив духовну академію, і направили його в Архангельську область в містечко Красноборськ. Добратися до нас можна було тільки річкою, яка називається Північна Двіна. Там прожили 14 літ, а потім повернулися у рідне село. У мене троє синів – Петро, Павло, Василь – і дочка Анна. Коли батюшка Григорій умер, то син Павло став на його місце священиком тут у Кричильську. А вчився він у вас, у Луцьку, в духовній семінарії.

Отака моя історія, так і життя пройшло, – посміхається жінка. – Скільки не живи, а вмирати треба, вже мені пора збиратися на Божу дорогу. Чи ти багатий, чи ти бідний, а твій день прийде – і все. Пам'ятаєте, як Горбачов свою жінку Райку возив у Німеччину, скликав найкращих докторів із усього світу, але ніхто її не врятував.
– Пригадала ще одну історію, – продовжує матушка Мотруна.
– Біля батька мого жив сліпий старець Терешко, який вельми гарно на гармошці грав й псалми співав. Найбільше я запам'ятала такі слова: «Як настануть времєна, то крепко тяжкіє, висохнуть ріки й трави зелениє, і заревуть скоти, бо не буде води». Скажу вам, той Терешко був прозорливий. Я пригадала, коли у нас канави пересохли.

Якщо є якась болячка, то мусять бути від неї ліки

Цікавлюся у моєї співрозмовниці, з якими хворобами звертаються до неї люди й де опановувала науку зцілення?
– Чим можу, тим помагаю, – пояснює матушка Мотруна. – Є така болячка як екзема, страшні чиряки та прищі. Роблю мазі. А навчилася, ще коли ми жили в Архангельській області. Там були знатні спеціалісти. Приймаю всіх, хто приїжджає, нікому не відказую. В мене нема різниці, чи ти православний, чи католик, чи єгова, чи штунда. Всі будемо відповідати перед Богом. Раз людина до мене приїхала, значить, сподівається на допомогу. Якщо є якась болячка, то мусять бути від неї ліки. Ще Ісус казав: «Лікаря потребують не здорові, а хворі». Хочу, щоб ви зрозуміли, зцілюю не я, а Божа сила, – стверджує жінка.

– Ще є така біда, людина надірветься – живіт болить, я знаю, як помогти. Кажуть, що «зірвав шлунок», хоч лікарі цього не визнають. Дивиться чоловік на харчі, а їсти не може, – продовжує жінка.
– Я руками чую, що в людини хворе.

Приймаю всіх, хто приїжджає, нікому не відказую. В мене нема різниці, чи ти православний, чи католик, чи єгова, чи штунда. Всі будемо відповідати перед Богом.

Запитую у матушки Мотруни, чи є кому передати свої знання та вміння?
– Вже не раз пробувала навчити кількох жіночок і з Велихова, і з Городця, але щось не виходить у них. Може, Господь когось пришле, якщо ще буду жити. Як різні мазі робити, то діти записали, воно їм знадобиться.
Ця жінка просто й мудро ставиться до всіх людей, як сказано в молитві оптинських старців. За її словами, більшість – добрі й щирі, але трапляються й інші. На завершення нашої розмови пригадала таку історію. Якось до неї приїжджала одна жіночка, котра розповідала про свою матір:
– Старенька заявила, що буде вмирати. Нарядилася, як слід і попросила дочку: «Вже не переодягай, у цьому одязі й поховаєш мене». І до вечора померла. Але прийшла їхня сусідка й каже: «Щось така спідниця пом'ята, що тобі скажуть. Давай поміняємо». Як зачепили, а з тієї баби посипалися гроші. Вона обклала себе, видно, на той світ хотіла забрати, щоб дітям не дісталися. І такі люди бувають, – додає бабуся Мотруна.
Виходимо з хати разом з матушкою.
– Стільки вам нарозказувала, – посміхається жінка. – Нехай Господь благословить вашу дорогу, – такими словами вона проводжає нас.

Кілька порад від матушки Мотруни

Коли високий тиск: намочити в оцті хустинку й на 3 хвилини прикласти до п'ят. 3—4 лимони перекрутити на м'ясорубці. Взяти стільки ж меду, розтопити його і зробити однорідну масу. За день можна з'їсти 3-4 ложки. Стабілізує тиск і покращує роботу серця.

Від печії та гастриту: зірвати недозрілі волоські горіхи. Накришити половину трилітрової банки, залити домашньою горілкою. Поставити на 9 днів у темне місце, тоді всипати півлітра цукру й настоювати ще 9 днів. Для лікування достатньо вживати щодня одну-дві ложки.