Стояли теплі, сонячні червневі дні сорок першого року...
Стояли теплі, сонячні червневі дні сорок першого року. У повітрі відчувалась якась напруженість, зростала тривога. Як не дивно, військо, що перебувало в літньому таборі, повернулося на зимові квартири до Шацька. Там були солдати-резервісти і з нашого села. Ходили чутки, що вартові прикордонники, які несли службу на прикордонних вишках, бачили велике скупчення німецьких військ за Бугом. Настала неділя 22 червня 1941 року. Мене, підлітка, батьки розбудили о п’ятій годині ранку гнати корови на пасовище. На вулиці вже стояли люди, прислухалися і дивилися в бік кордону. А звідти чути було кулеметну стрілянину і видно було пожежу. Як потім довідалися — це горіла прикордонна застава. Аж бачимо, з боку кордону біжить прикордонник і каже, що на нас напали німці і вже немає зв’язку з районним центром. У недалекого нашого сусіда Антона він взяв коня і поїхав з повідомленням до Шацька. Тут же над селом, дуже низько, вже в бік кордону, пролітає німецький літак. На крилах ми побачили пізнавальні знаки — чорні хрести. Так до нас прийшла війна. Пасучи корови далеко за своїм селом, я бачив, як з села Світязь дорогою до кордону йшло військо. Чути було стрілянину, але недовго. Десь опівдні настала тиша. Куди ділися радянські війська — не знаю. Кажуть, що всі місцеві солдати розійшлися по домівках, решта майже без бою потрапила в полон і опинилась в таборах Володимира-Волинського і Білої Підляскі (Польща). Аналізуючи ці події зараз, приходжу до висновку, що радянська влада за такий короткий строк (з вересня 1939 року) не прищепила, як не намагалася, радянського патріотизму жителям Західної України. Навпаки, викликала озлоблення поспішним і несправедливим утворенням колгоспів. У нашому селі Пульмо було утворено в 1940 році два колгоспи (імені Сталіна, імені Калініна). У них вступило тільки по декілька сімей членів КПЗУ та активістів. Але ці колгоспи відібрали в людей найкращу землю, а взамін їм дали ділянки на пустирях. Більшість людей була незадоволена, міркувала, як то далі буде. А війна відступала на схід. Поширювалися чутки, що німці захопили вже Піщу, Шацьк. А в наше село чомусь не з’являються. Всі в напруженні чекали з думкою: а які ж ці німці, як вони виглядають? Настала середа, четвертий день війни. І от, в обідню пору, в село увійшли німецькі солдати, але не з заходу, як чекали, а зі сходу. Четверо з них крокували вулицею і по одному поза селом. Людей на вулиці не було, спостерігали через вікна. Дивився і я. Один німець, крім зброї, ніс в руках якусь рамку. Зупинився біля загорожі мого сусіда і хотів цю рамку поставити на жердку біля стовпа. Але це йому не вдалося. Тоді він стукнув рамкою об стовп. Посипалось скло і він пішов далі. Я швиденько побіг до цього місця і побачив розірваний портрет Сталіна. Мабуть, німець хотів його розстріляти. Цей портрет я бачив у сільській крамниці. Так ми опинилися в окупації на довгих три роки. А війна продовжувала нести людям нещастя і горе. Спочатку десь далеко, а згодом і в наших селах. Михайло ГВОЗДЕЦЬКИЙ. с. Пульмо Шацького району.
