«Яке перше бажання? Та воювати з власниками того величезного майна!» (Відеооопитування)

 Відеоопитування – https://www.youtube.com/watch?v=mvzdj-D42N4 :

Телефонне опитування:

Сергій САФУЛЬКО,
адвокат, заслужений юрист України (м. Луцьк):
— Такі різні почуття охоплюють! Не знаєш, чи то ганьба для нас усіх, чи тільки для тих, кого ми обрали. Соромно і за владу, і за народ, який її терпить. Міністр юстиції Петренко, який займався люстрацією, задекларував півмільйона доларів готівкою. Де він їх узяв за три роки? Або дивлюсь декларацію Сергія Мартиняка, який позичив у Поплавського 11 мільйонів — і згадую смітники, які він ставив перед виборами у волинських селах, а потім їх забрав. Сором! Я весь аж киплю. Мене ніби вирвали зі шкіри і повісили сушити! Ця влада — найгірша за всі роки. Попередня, бандитська, хоч не приховувала, що такою є, а ці ж рядяться у білі шати. Дивакуватий Парасюк каже, що годинник за кілька десятків тисяч йому подарував Святий Миколай. А Саакашвілі — головний борець із корупціонерами — має сім тисяч квадратних метрів нерухомості! Та вони усі тримають нас за ніщо, просто насміхаються… Кажуть, що в Америці теж декларують статки. Але якщо ти там оголосив про мільйони, то мусиш пояснити, де їх узяв.

Найцінніше, що я би задекларував — бібліотеку. Маю гарну збірку правової, історичної, художньої літератури. Для мене це справді найбільша цінність.

 

Ольга КУЛІШ,
виконавчий директор філії НТКУ «Волинська регіональна дирекція» (м. Луцьк):
— Одкровення в електронних деклараціях народних обранців і високих посадовців не викликали в мене ні сміху, ні сліз. Хіба що подив, швидше навіть шок із приводу кількості готівки в їхніх «матрацах». Чесно зароблені гроші в таких кількостях адекватні люди цивілізованого світу вдома не тримають. Тепер справа за НАЗК, НАБУ і за нами — виборцями. Правоохоронні органи повинні змусити вітчизняних багатіїв сплатити податки чи повернути державі накрадене, а народ має сім разів думати, за кого буде голосувати на виборах: за колекціонера фальшивих яєць Фаберже, чи за інтелігентну високоосвічену людину, моральність якої підтверджена часом і діями.

 

Нам дають позику в МВФ, а наші депутати й самі могли б позичати світові!

А щодо власної декларації… Щороку подаю декларацію у паперовому вигляді: оплата праці і кредит, але там немає рядків для того, щоб вписати найбільші мої цінності, бо вони — нематеріальні і безцінні. Це — моя родина і довіра тих, хто поруч — колег, друзів і ділових партнерів. А ще — віра в те, що мудрий і багатостраждальний український народ нарешті очистить свою владу від брехунів та злодіїв і збудує суспільство багатих порядних людей.

 

Віталій СОБКО,
протоієрей, голова інформаційно-видавничого центру Волинської єпархії УПЦ КП (м. Луцьк):
— Не хотілося ні того, ні іншого. Чогось нового в деклараціях я для себе не відкрив, тому трохи дивує істерія з цього приводу. І раніше було відомо, хоч і не так докладно, що наші провідники мають великі статки, що їхнє майнове становище настільки відрізняється від нашого з вами. Але мене більше засмучує інше — люди, знаючи, що чиновники, політики ведуть далеко не праведний спосіб життя, все одно продовжують за них голосувати. Оце дуже сумно, що ми обурююємося, а висновків не робимо.

Якби довелося заповнювати декларацію, найдорожчою в ній річчю була би моя автівка «Черрі Джагі» 2010 року випуску. Не знаю, чи теперішня її ціна становила б хоч 50 тисяч гривень.

 

Володимир КАРПУК,
народний депутат України V та VI скликань (м. Луцьк):
— Ні перше, ні друге, бо я здогадувався, чим володіють наші «борці» з корупцією та публічні правдолюби. Справа в тому, що в системі, яка існує в Україні, випробування коритом проходять одиниці. У нашому суспільстві майже все продається і купується. Питання тільки в ціні. Було б цікаво також подивитись декларації ректорів наших вузів, головних лікарів, директорів шкіл, навіть священиків. Думаю, люди теж би здивувались… І ще кричать, що треба третій Майдан. Але ж тих, на кого ми нарікаємо, вибирають ті, які самі продаються за 200 гривень.

Я би задекларував свою бібліотеку. Маю близько 10 тисяч книг. Значну частину з них прочитав. Раніше осилював по 150 книг у рік, зараз менше — по 50—70.

 

Валентина МИХАЛЬСЬКА,
художниця, лауреат премії ім. Степана Сачука «За служіння суспільству» (с. Хворостів Любомльського району):
— Не перестаю дивуватися — коли наситяться, коли скажуть: «Досить!»? Скільки їм треба тих годинників, та рук не вистачить їх носити! Віддайте людям, які того потребують, і вони вас хвалитимуть краще за будь-яку рекламу. Це неймовірно: ті, кого назвали слугами народу, довели той народ до зубожіння! Чим керуються і що в їхніх серцях? Мій тато колись казав: «Брехнею світ пройдеш, а назад не повернешся». Озирнуться й вони колись – і нічого позаду шляху не побачать. Бо найдорожче — то життя, а яка його цінність, коли воно змарноване, без любові? Прогнали правду, яку мали, і тішаться в брехні. Ми бідуємо, а вони жирують. Але все — до часу. Я ж задекларувала б свою любов і всім побажала б її мати.

 

Марія АДАМЧУК,
співзасновник і президент благодійного фонду «СтопРак» (м. Луцьк):
— Звичайно, хотілося плакати, бо згадала про онкохворих дітей, їхніх батьків, які оббивають пороги, збираючи кошти на порятунок своїх кровинок. Стукають вони і в двері депутатів, чиновників–товстосумів, але отримують переважно бюрократичні відписки. А ще я переживаю, щоб наші іноземні інвестори не відмовилися від співпраці, ознайомившись з деклараціями тих, хто в Україні при владі. Партнером благодійного фонду «СтопРак» є Міжнародний фонд «Відродження». Налагоджуємо контакти і з іншими міжнародними організаціями, щоб мати змогу допомагати недужим маленьким волинянам. На жаль, в Україні до доброчинних справ активніше долучаються прості малозабезпечені люди, аніж мільйонери у високих кріслах.

У свою декларацію внесла б частину квартири, співвласником якої я є. Найцінніший матеріальний набуток нашої сім’ї — житло — ми придбали два роки тому в кредит.

 

Павло КРУПКО,
сільський голова (с. Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області):
— Мені не хотілося ні плакати, ні сміятися, а воювати з власниками того величезного майна, яке вони задекларували, особливо перші особи держави. Тепер стало очевидним, що люди, які жирують, ніколи не будуть дбати про простих громадян. Вони навіть не уявляють, як ми живемо. Щодо моїх статків, то за 25 літ чесної праці я зміг придбати вживаний автомобіль, який задекларував.

 

Андрій БУЛКОВСЬКИЙ,
тренер-викладач легкої атлетики, учасник 26-х Олімпійських ігор в Атланті (м. Луцьк):
— І плакати, і сміятися одночасно. Бо то, як кажуть, і сміх, і гріх. Але що хотіли, те маємо. Наші «декларанти» наверх самі не прийши, це ми їх обрали. Звідси висновок: краще десять разів провести перевибори, але таки знайти нормальних людей, а не зігнорувати голосування, щоб потім чухати потилицю. Провівши десять перевиборів, ми тільки зекономимо. Бо коли один із таких діячів пройде у владу, він там вкраде у сто разів більше.

Моє найбільше надбання не декларується. Це мої діти (в Андрія Булковського їх троє. — Ред.) Як батько хочу, щоб вони виросли порядними і культурними людьми. А починати треба з елементарного — навчити поступатися місцем старшому, не викидати сміття, де заманеться. З таких нюансів складається загальна картина.

 

Майя МОСКВИЧ,
боєць полку поліції особливого призначення «Миротворець»
(м. Луцьк):
— Я сприйняла інформацію відсторонено, наче вона з іншої реальності. Тільки виникло відчуття якоїсь неповноцінності. Ті люди здобули чималі статки, а я в свої 26 не маю ні кола, ні двора. Чомусь соромно — і не тільки за себе.

Щодо власної декларації, то як учасник АТО написала заяву отримання земельної ділянки (вона би вже мала бути оформлена). Це поки що моя єдина цінність.

 

В'ячеслав СУДИМА,
заслужений працівник культури України, учасник пісенного дуету «Душа Волині» (с. Рокині Луцького району):
— Коли ознайомився з їхніми деклараціями (а вони задекларували, як правило, лише третю частину), стало соромно, що живу в такій країні. Нам дають позику в МВФ, а наші депутати й самі могли б позичати світові! Щодня по телевізору транслюють: чиясь дитина потребує негайної допомоги, а вони на це дивляться, сидячи на мішках, набитих грошима, картинами, годинниками — чим тільки. Чому ж ми все вибираємо тих, хто любить капусту, та не має клепки в голові?

Що б я задекларував, маючи 40 років трудового стажу? 1 гектар батьківського паю та 6 соток садка, свою ділянку в 0,1 гектара та тимчасівку, побудовану на 15 сотках, які заробив, сапаючи 3 роки радгоспні буряки. Ще — свою долю в тещиній квартирі, і… старий велосипед. У чесних і працьовитих така ось декларація.

 

Оксана САВЧУК,
мати п'ятьох дітей (с. Бихів Любешівського району):
— Плакати, звичайно. Гірко на душі від того, що мій син-контрактник в АТО, і я мушу все йому купити – від берців до бушлата, а вони, наші владці, на солдатах економлять, а тим часом не знають, яким ще годинником чи картиною поповнити свою сімейну колекцію. Ясно, що сина в армії одягли, взули. Але після казенних «дубових» берців, в яких неможливо ходити, довелося йому довго ноги лікувати, як прийшов у відпустку. Яка мати з цим змириться?..

А задекларувала б я своїх дітей – нічого ціннішого в мене нема. Може, комусь смішно, але то так.

 

Наталія БАЛЮК,
головний редактор газети «Високий замок» (м. Львів):
— Для мене, як і для більшості наших співвітчизників, це виявилося шоком. Ми всі зрозуміли, що серед владоможців немає бідних людей. І водночас це стало своєрідним моментом істини. Тому сам факт оприлюднення оцінюю позитивно. З часу Революції гідності вважаю декларування найважливішою реформою для нашого поступального руху. Я б образно назвала його чистилищем, як у Данте в «Божественній комедії», коли ми переходимо із радянського пекла до європейського раю.

Бліц провели Кость ГАРБАРЧУК, Лариса ЗАНЮК, Ярослава ТИМОЩУК, Тамара ТРОФИМЧУК, Василь УЛІЦЬКИЙ.