ЧИ Є У ЄВРОПІ МІСЦЕ ДЛЯ УКРАЇНИ? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

ЧИ Є У ЄВРОПІ МІСЦЕ ДЛЯ УКРАЇНИ?

Враження кореспондента «Волині» після поїздки у штаб-квартиру НАТО

Враження кореспондента «Волині» після поїздки у штаб-квартиру НАТО

1. ДВА ЧЕРВНІ: У КИЄВІ
«Невже проминуло сім років?» — цю фразу мені довелося чути кілька разів упродовж останніх тижнів до і після поїздки в Брюссель — штаб-квартиру Організації північно-атлантичного договору, більше відомої як НАТО, і бельгійське місто Монс — місце розташування SHAPE (Шейп, на жаргоні натівських військових), штаб-квартири Верховного головнокомандувача Збройними Силами НАТО у Західній Європі. Справді, між червнем 1997 року, коли тільки йшлося про угоду про особливе партнерство між Україною і НАТО, і червнем року нинішнього, напередодні Стамбульського саміту країн НАТО, де постало питання про реальне кандидатування нашої держави до цього блоку, якого колись нам подавали неодмінно з епітетом «агресивний», промайнуло сім років.
То що змінилося за сім років? Центр інформації та документації НАТО в Україні залишився на тому ж місці, по вулиці Мельникова, 42, в приміщенні колишньої ВПШ (для молодого покоління — Вищої партійної школи) при ЦК КПУ, поруч з Інститутом міжнародних відносин і журналістики Національного університету імені Тараса Шевченка та президентською Академією підготовки і перепідготовки кадрів управління. У Центрі довелося зустріти волинянина — Джона Карвацького. За ці сім років він встиг попрацювати у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, у США, але знову потягло в Україну, де його корені, і він вдруге став працювати, як і сім років тому, в Києві.
— Що змінилося за ці сім років? — перепитує Джон, якого в Києві багато хто називає просто й зрозуміло — Іван. — Наш Центр провів безліч акцій — зустрічей, семінарів, а паперів надав — сотні тонн. А коли я приїжджаю до Торчина, де живуть мої рідні, то мене вже не питають, як колись, коли ж НАТО нападе і завоює Україну, а коли нарешті Україна приєднається до НАТО? За цей час, як бачите, офіс НАТО у Києві не розширився, але тепер у нас у сотні раз контактів більше, ніж у червні 1997 року, коли ми тут тільки обживалися. У нас з’явилися тисячі друзів і найбільше, як не дивно, скажімо, серед депутатів Верховної Ради інтерес за ці роки до нас проявляли депутати лівого спрямування.
2. ДВА ЧЕРВНІ: У БРЮССЕЛІ
Цього разу Брюссель зустрів задушливою спекою. Та на другий день ми жартували, що привезли похолодання — пішов дощ, а в п’ятницю взагалі півдня лило, мов з відра. Один з натівців у штаб-квартирі альянсу пожартував: «Чотири дні спеки для Брюсселя — це занадто, ми вже почали хвилюватися, чи це не підступи терористів».
Жарти жартами, але привид міжнародного тероризму витає і над святая святих НАТО — її штаб-квартирою. При вході вже нема тієї благодушності, що сім років тому. Тоді хлопці- охоронці добродушно посміювалися: а, журналісти, зрозуміло, проходьте. Тепер же кожного перевірили металошукачем і обмацали руками, з кишень змусили виймати навіть монети і запальнички, перевірили жіночі сумочки і диктофони. Всі фотоапарати поклали у спеціальний кошик, бо тепер на території штаб-квартири категорично заборонено фотографувати. Дозволили вже при виході зафіксувати лише прапори і натівську символіку. І ще одна промовиста деталь. Минулого разу я писав про те, що коридорами штаб-квартири гасало безліч дітей працівників організації. Тепер дітей не було видно. Нам пояснили: на всякий випадок їх перебування заборонено. Ось такий справді всемогутній привид міжнародного тероризму!
Цілий день ми, група українських журналістів, спілкувалися з посадовцями НАТО. Західну Україну, окрім кореспондента «Волині», представляли Роман Гладиш з «Галичини» (Івано-Франківськ) і Дмитро Борисов із «Львівської газети». Окрім чотирьох киян, решта журналісти з Одеси, Дніпропетровська, Харкова, Донецька, Сімферополя, Запоріжжя. І що цікаво — найбільше з регіонів був представлений Крим. Окрім Володимира Притули, до речі, родом з Нововолинська, який представляв «Світлицю», була знімальна група телепрограми «Волна» з Сімферополя, очолювана відомою з новин студії «1+1» Наталією Сафіхановою — цій групі було дозволено (як виявилося, на найвищому натівському рівні) пронести телеапаратуру і зробити сюжет із прес-центру НАТО. Головне — пропаганда НАТО в Криму?
Теми брифінгів та зустрічей для українських журналістів промовляли самі за себе: «Шлях до Стамбульського саміту», «Відносини України та НАТО», «Нові військові операції НАТО». З нами зустрілися головний координатор програм НАТО доктор Пітер Лунак, начальник відділу відносин з Україною та Росією управління політичних відносин та політики безпеки НАТО Пол Фрітч, голова відділу країн-партнерів управління громадської дипломатії НАТО пані Моніка Тюфеллі-П’єреі, начальник відділу оперативного управління НАТО Ерік Сандал, речник (прес-секретар) Генерального секретаря НАТО Роберт Пшел, два представники щойно прийнятих до НАТО Польщі й Угорщини — Марек Куберський і Золтан Рабай і, нарешті, заступник голови місії України при НАТО Михайло Оснач.
Всі вони щедро ділилися думками про альянс, який представляли, охоче відповідали на наші запитання. Але кожен попереджав: ні в якому разі не наводити думку конкретного представника і не цитувати конкретного посадовця. Віднедавна думки щодо НАТО, її дій і планів, які може наводити преса, мають лише дві особи: Генеральний секретар НАТО Яан де Хооп Схеффер і його прес-секретар (речник) Роберт Пшел. Журналісти можуть вживати вислів «посадовець НАТО», «представник НАТО». Порушникам цього залізного правила загрожує позбавлення права будь-коли перебувати в НАТО і висвітлювати його акції. А посадовцям, яких процитували, — службові неприємності, аж до звільнення з посади. Не знаю, як у кого, а в мене такі суворості викликали неабияке здивування, і раптом я відчув протяг давніх часів «холодної війни».
3. ЩО ТАКЕ СУЧАСНЕ НАТО?
Кілька разів було підкреслено — будь ласка, спростовуйте розповсюджену думку, що США — це насамперед військова організація. Ні, це політична організація, яка має свої збройні сили. Військові виконують тільки накази політиків. Неодноразово підкреслювалося — і всемогутні США, і маленький Люксембург мають однакові права, всі рішення, як і раніше, приймаються тільки на основі консенсусу. Ініціатором створення НАТО, підкреслювалося, були європейські країни, які хотіли законної присутності США в регіоні. А взагалі хрещеним батьком НАТО тут цілком серйозно називають Сталіна. Це ж бо його, мовляв, наміри завоювати Європу спричинили заходи колективної безпеки і утворення Північно-Атлантичного альянсу. Обговорювалося навіть питання про встановлення йому пам’ятника на території штаб-квартири.
У виступах неабияка увага приділялась миротворчим операціям у Боснії і Герцеговині та Косово. Всіляко рекламувалося, підкреслювалося, що це вкрай необхідно, — теперішня операція НАТО в Афганістані. Особливий наголос робився на тому, що з Афганістану тепер найбільше на Європу розповсюджуються наркотики. Хоча посадовці НАТО й погоджувалися, що ця операція може затягтися на тривалий час. І, як виявилося, вона втягує дедалі більше сил альянсу. Не знаю, як у кого, але в мене складалося враження, що НАТО успішно наступає на старі радянські граблі.
Дуже багато часу з уст чи не кожного з натівських посадовців приділялося виправданню «історичного рішення» минулого, празького саміту НАТО — про те, що знімаються територіальні обмеження на збройні втручання альянсу. Один з посадовців вжив навіть такий вислів: мовляв, НАТО має право застосовувати зброю проти неблагонадійних режимів. Я не стримався і зауважив, що цей вислів дуже нагадує радянський підхід і радянський пропагандистський штамп.
Володимир ЛИС.
Далі буде.