ЧИ Є У ЄВРОПІ МІСЦЕ ДЛЯ УКРАЇНИ? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

ЧИ Є У ЄВРОПІ МІСЦЕ ДЛЯ УКРАЇНИ?

Враження кореспондента «Волині» після поїздки у штаб-квартиру НАТО

Продовження. Початок у «Волині» за 1 липня
— Ну, може, це не зовсім точний вислів, — згодився високопоставлений посадовець. — Але ви знаєте, що існують режими, які несуть загрозу миру й безпеці багатьох країн. Їм треба подавати уроки. Інакше ми втратимо імідж найсильнішої і непереможної організації. Ми мусимо це доводити. Якщо наша операція в Афганістані не буде успішною, то там з’явиться грунт для діяльності екстремістських терористичних організацій, які можуть нанести удар по європейських країнах.
Запахло знайомою темою випереджувального, превентивного удару. Взагалі ж із цих спілкувань у Брюсселі в мене склалося враження, що нам намагалися вперто і цілеспрямовано нав’язати кілька думок. Перша — існування НАТО в його новій якості (присутність не лише в певній зоні, а й в тих точках світу, де це необхідно) вкрай потрібне, як раніше в нас мовилося, для всього прогресивного людства. Друга — нам абсолютно байдуже — любите ви НАТО чи ні, але ми хочемо, щоб ви сприйняли і полюбили нашу організацію такою, якою вона є, з усіма плюсами і можливими мінусами, бо інакшого НАТО нема й не буде. Третя — це не НАТО прагне до розширення, ми жили досі дуже й дуже непогано без всіляких там Польщі, Угорщини і країн Балтії. Але раз вони дуже захотіли під наше крило, то ми їх і прийняли, і тепер вони належать до нашої дружньої сім’ї. І головний натівський принцип — будь-яка загроза безпеці якоїсь з країн НАТО сприймається як загроза всьому альянсу з відповідними висновками — повною мірою поширюється на нових членів НАТО.
4. ЩО ЧЕКАТИ УКРАЇНІ?
І, нарешті, четверта думка — вступ до НАТО потрібен насамперед самій Україні, а для цього треба сповна відповідати стандартам цієї організації. Наголошувалося, що в Україні є значні досягнення на шляху демократизації суспільства. Але головне завдання, аби нам повною мірою повірили, — потрібно провести демократичні, прозорі вибори Президента. Кілька разів підкреслювалося — і у виступах посадовців, і у відповідях на запитання журналістів — керівництво НАТО не робить ставку на якогось конкретного кандидата, сприйме і визнає будь-який вибір народу. Але це справді повинен бути народний вибір, а самі вибори — чесними і демократичними.
Тут кореспондент «Волині» знову не стримався і запитав:
— А уявіть собі таку ситуацію — вибори пройшли, як ви кажете, не демократично, з порушеннями, але вже наступного дня проголошений переможець на виборах заявляє, що він хоче дружити з НАТО, що Україна готова вступити до цієї організації і надати свої війська для будь-якої миротворчої операції? Якою тоді буде реакція керівництва НАТО?
— Ми не займаємося такими прогнозами, — була відповідь. — Але якби так сталося, то будь-яка заява чи декларація не переважила б факту недемократичності виборів. Коли у нас були сумніви щодо політики України, її незаконних операцій із продажем зброї, то ваш Президент не отримав запрошення на празький саміт.
Щодо українських високих посадовців, то найбільше компліментів у Брюсселі довелося почути на адресу міністра оборони Євгена Марчука. Його план реформування Збройних сил нашої держави був названий таким, що здатен зробити їх сучасними і мобільними, його мислення — також дуже сучасним і прогресивним. А зусилля пана міністра з реформування наших Збройних сил, щодо приведення їх до тих стандартів, які відповідають вимогам НАТО, як було сказано, дуже вітають і схвалюють на всіх рівнях натівського керівництва.
5. ПИТАННЯ ВІД УКРАЇНИ ДО НАТО
Природно, українських журналістів цікавили різні аспекти приєднання України до альянсу, зокрема, ті, що стосуються саме військової реформи і її наслідків. Кореспондент «Волині» під час однієї із зустрічей пригадав слова видатного польського письменника Станіслава Лема про те, що після реформування польське військо можна побачити хіба що під мікроскопом. Різко зменшиться й українська армія. Але чи не може трапитися так, що армію ми зменшимо, а до НАТО нас так і не приймуть? Чи не залишиться тоді Україна віч-на-віч із своїми проблемами і з своїми сусідами, які мають до неї територіальні претензії?
— Я не сказав би, що польська армія така вже маленька, — була відповідь. — Адже вона нараховує, здається, 150 тисяч військовослужбовців. Звичайно, і в Польщі ця реформа була болісною, але вони провели її послідовно, до кінця, хоч були й певні проблеми, яких можуть уникнути українці. Але реформування війська повинно бути внутрішньою потребою України. Навіщо вам цілі склади, така велика кількість застарілої військової техніки? Проти кого і як ви її будете застосовувати? Чи може бути так, що Україна реформує армію, а до НАТО її не приймуть? Таке уявити можна, але це вже залежатиме від самої України.
Відразу кілька журналістів задали питання, яке в Україні не афішується, але про яке говорять військові і яке є дуже непопулярним в їхньому середовищі.
— В Україні говорять про вимогу НАТО, аби Україна не мала військових частин ближче, ніж за 80 кілометрів від кордону. Отож, на західному кордоні України вже скорочують і ще планують скоротити чи перевести кудись подалі ряд військових частин, розташованих у прикордонній зоні. Якщо йдеться про вступ України до НАТО, то така вимога втрачає сенс, а якщо й ні, то невже НАТО боїться, що Україна, як держава, пов’язана хартією про особливе партнерство з НАТО, загрожуватиме чимось такій потужній організації?
У відповідь один, а за ним і другий високі посадовці НАТО зробили великі очі й заявили, що вперше чують про таку вимогу НАТО щодо України. Так, мовляв, вони знають, що скорочуються, ліквідовуються військові частини й біля кордону, але це ж добра воля України, її власна ініціатива. При чому тут якісь натівські вимоги? Запахло лицемірством. Адже якщо про цю проблему говорять і на заході, і на півдні України, то вона таки є. Зауважу, що про те, що в наступні роки має бути розформована або перенесена вглиб 51-а механізована Волинська бригада, розташована у Володимирі-Волинському, доводилося чути і від наших військовиків.
Колега з газети «Одесские известия» вперто і наполегливо, здається, майже всім із тих посадовців, з якими ми зустрічалися, задавав одне й те ж запитання: «НАТО під час бомбардування Югославії обіцяло компенсувати втрати всім, хто їх зазнав при цьому, а відомо, яких втрат на кілька мільярдів доларів зазнало українське Дунайське пароплавство. Однак ці втрати досі не компенсовані. Коли ж це буде зроблено?» Один відповів, що він взагалі не чув про таку обіцянку, інший, що так, здається, таке зобов’язання було, але чому воно не виконується, він не знає.
Цікавило нас і те, чи НАТО сприятиме позитивному вирішенню подальшої долі тих офіцерів, котрі звільняються із Збройних сил України внаслідок скорочення? У відповідь пролунало, що так, НАТО поставило ряд вимог щодо пенсій і виплати компенсації, але далі відстежувати їхню долю — то вже прерогатива української влади. Україна повинна бути зацікавлена сама, щоб в армії залишилися найбільш кваліфіковані, боєздатні й освічені офіцери.
6. УКРАЇНСЬКА МІСІЯ В НАТО
Під час приїзду українських журналістів до штаб-квартири НАТО у червні 1997 року тодішній Посол України в країнах Бенілюксу (Бельгії, Нідерландах і Люксембургу) Борис Тарасюк запропонував нам навіть посидіти в кріслі представника України при НАТО, яке тоді обіймав колишній міністр оборони Костянтин Морозов, оскільки тоді він якраз був у відпустці. З 1998 року згідно з указом нашого Президента діє вже ціла місія України при НАТО. І очолює її військове представництво за неписаною, очевидно, традицією теж ще один колишній міністр оборони генерал армії Володимир Шкідченко. Обіцяного пана генерала не було, він теж, як нам сказали десь у від’їзді, зайнятий підготовкою до саміту НАТО. А ось із першим заступником голови місії відомим дипломатом Михайлом Осначем (очолює місію посол Борис Хандогій) ми зустрілися і мали досить тривале спілкування.
Далі буде.
Володимир ЛИС.