З ЛОМИКОМ ДО БАТЬКОВОЇ ХАТИ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.41 € 32.34

З ЛОМИКОМ ДО БАТЬКОВОЇ ХАТИ

Сергій Ісянов повернувся з роботи під вечір й побачив, що до горища його будинку приставлена якась металева драбина...

СИН ОБІКРАВ СВОЇХ РІДНИХ
Сергій Ісянов повернувся з роботи під вечір й побачив, що до горища його будинку приставлена якась металева драбина. Звідки вона взялася, одразу не зрозумів. Зайшов у квартиру. Все, здається, було на своїх місцях. Вирішив подивитися останні вісті, зайшов у другу кімнату й очам своїм не повірив — телевізора не було. Але ж квартира була замкнена, двері цілі, не міг же злодій влізти крізь щілину.
Ісянов зайшов до сусіда.
— Петре, біля мого будинку ти сьогодні нікого не бачив?— запитав.
— А що сталося?
— Хтось телевізор виніс з хати.
— Хто ж його виніс? Певне, син твій, Дмитро.
— А ти його бачив?
— Все, що бачив, скажу. Перед твоїм приходом Дмитро вийшов з будинку не через двері, а через вікно, що у спальні. Ніс щось велике, загорнуте у старе покривало. Можливо, то й був телевізор.
— Але ж Дмитро давно не з’являвся вдома. Де ночував, не знаю,— здивувався Ісянов.— Ключа у нього також не було. Дивно, чого ліз через вікно. Міг почекати, доки я повернуся з роботи. Часу у нього вистачає. Син, як кажуть, хоч і не путьовий, але ж син. Невже міг таке зробити?
Ісянов від сусіда повернувся у свою квартиру. Почав оглядати кімнати. Все начебто було на місці. Коли зайшов у ванну, виявив, що стеля, котра була з гіпсокартону, продерта. Тільки тепер зрозумів, що син приставив залізну драбину до даху, заліз на горище й продер дірку в гіпсовій стелі у ванній, через неї проник у квартиру й викрав телевізор.
Сергій Ісянов звернувся у міліцію й попросив знайти сина-злодія.
Розшукати Дмитра було не важко. Він вважав, що про його крадіжку ніхто не знає, тому й не ховався. Дмитра затримали, й він розповів, як усе було.
Виявилося, що злодій, викравши телевізор у батька, зупинив таксі й запропонував водієві купити в нього телевізор за досить низьку ціну.
— Навіщо продаєш телевізор?— поцікавився водій. — Може, крадений?
— Я їду в Росію на заробітки й мені терміново потрібні гроші,— пояснив Дмитро.
Заїхали до таксиста додому. Той перевірив, як працює телевізор, й простягнув п’ятсот гривень. Дмитро одразу ж подався в кафе “Юся”, де віддав бармену чотириста тридцять гривень боргу. Там же відзначив свою вдалу крадіжку. До батька не повернувся. Знову ночував у друзів та знайомих. Там його й розшукали працівники міліції.
Під час розслідування виявилося, що Дмитро уже притягався до кримінальної відповідальності за крадіжки. Два роки тому обікрав свою бабусю, котра проживала в селі Дерно Ківерцівського району. Тоді опівночі повертався з дискотеки. У бабусі вікна вже не світилися. Стара жінка спала. Він витяг шибу й проник у кімнату. Де шукати гроші, знав, бо ж навідувався до неї неодноразово. Тоді й викрав гаманець, де було сім з половиною тисяч гривень, а також калькулятор, електродриль, інші речі. Вважав, що ніч приховає його злочин. Проте уже наступного дня злодія було затримано.
Бабуся не вимагала, аби внука посадили за грати. Можливо, тому Ківерцівський районний суд засудив його на чотири роки позбавлення волі з відстрочкою на два роки. Така гуманність не пішла злодієві на користь.
Незабаром він серед білого дня зайшов у музичний центр студії “Олекса”, що на вулиці Богдана Хмельницького.
— Ви когось шукаєте?— запитала бухгалтер студії.
— Тут працюють мої знайомі Олег і Віктор,— пояснив Дмитро.
— Не знаю таких. Можливо, ви не туди потрапили?
Ісянов вийшов. Та через кілька хвилин з’явився знову.
— Щось забули у нас?— поцікавилася бухгалтер.
— Не забув. Просто хочу води напитися.
Вода стояла в графині на холодильнику. Бухгалтер взяла склянку, налила води й подала незнайомцеві. Той випив воду, поставив склянку на стіл, потім несподівано вхопив мобільний телефон й кинувся навтікача. Доки бухгалтер вибігла за ним на вулицю, того вже й слід захолов...
ЛЮБИТЕЛІ НІЧНОЇ ТЕМРЯВИ
Близько третьої години ночі працівники міліції на вулиці Відродження звернули увагу на чоловіка, котрий, побачивши міліцейську машину, кинувся тікати. Його затримали. Це був лучанин Сергій Кропивський. В нього було вилучено невеличкий ломик, чорні рукавиці, набір ключів та кілька свічок. Незнайомця відвезли в Луцький міський відділ внутрішніх справ. Як і запідозрили одразу, це був квартирний злодій.
Того вечора до Кропивського прийшли його друзі Олександр Паршаков та Олександр Кравчук. Обидва були з “подругами”. Всі разом розпили дві пляшки самогонки.
— Ходімо прогуляємося по підвалах,— запропонував Кропивський.
— По яких підвалах?— запитав Кравчук.
— Підвалів вистачає, але можемо понишпорити по них на вулиці Дорошенка.
— Я не проти,— підняв руку Паршаков...
Злодії проникли в підвал через вікно. Паршаков металевим прутом зірвав замок на одних дверях. Там викрали кухонний сервіз, кілька банок консервованих фруктів, два металеві бідони.
— А бідони тобі навіщо?— запитав Кравчук.
— Здамо в металобрухт, матимемо гроші,— пояснив Кропивський.
Наступного дня злодії все викрадене продали на ринку. В кишенях зашелестіли гроші. Можна було йти в бари.
Проте гроші швидко спливли з кишень, мов весняні води. Треба було знову десь їх шукати. А де роздобудеш, якщо ніхто не працював.
— Ходімо до мого колишнього начальника. Він звільнив мене з роботи,— запропонував Кравчук.
— За що звільнив?— запитав Кропивський.
— Та перехилив я пару чарок під час роботи.
— Хіба ж то гріх?
— Гріх не гріх, а вигнав, як паршивого пса.
— Пішли помстимося твоєму кривднику.
Того ж дня злодії зламали замок у будівельному вагончику. Звідти викрали двигун до бетономішалки, п’ятдесят метрів мідного кабелю. Все здали в металобрухт, грошима поділилися.
Пияки обкрадали не тільки незнайомих людей, але й друзів по чарці. Кравчук якось забрів до свого знайомого Олега. Пили довгенько. Коли господаря, нарешті, звалила горілка і він заснув, Кравчук зірвав замок з його хліва й почав там нишпорити. Знав, що той торгував на ринку якимись товарами. Сподівався знайти щось цінне. Ніякого товару там не було. Знайшов лише в ящиках жіночі прокладки. Забрав і їх, бо, як кажуть, на безриб’ї і рак — риба.
Вдруге, коли випивали з Олегом й той знову заснув, Кравчук зняв з вішалки його пухову куртку, вдягнув на себе й зник. Цю куртку у злодія пізніше виявили працівники міліції, коли робили обшук у квартирі Кравчука.
У будь-якого пияка нічого святого за душею немає. Аби випити, він обкраде не лише незнайому людину, друга, а навіть батька чи стару бабусю. Якщо це не вдасться, виноситиме з квартири, де проживає, все, що потрапить під руку. Така вже його алкогольна психологія.
Дмитро Ісянов, Олександр Кравчук, Олександр Паршаков, Сергій Кропивський, хоча різного віку й народилися в різних місцях, але дуже схожі поміж собою. Усі вони неодружені, алкоголіки чи наркомани, неодноразово судимі, ніде не працюють. Їх спеціальність — злодій чи грабіжник. Треба ж десь брати гроші на спиртне чи наркотики. Ось і мусять красти та грабувати. Все це веде рано чи пізно до тюрми або загибелі. Досить часто вбивають чи калічать один одного під час п’яної сварки. Але ж якби то ворогували тільки поміж собою. Нерідко ж від них страждають люди невинні, випадкові перехожі.
Звичайно, рано чи пізно кожен злодій чи грабіжник стає перед судом. Опинився за гратами Дмитро Ісянов, котрий пограбував батька та бабусю. Луцький міський місцевий суд позбавив його волі на чотири роки і один місяць. З нього буде стягнуто на користь потерпілих понад дві тисячі гривень.
Сергія Кропивського та Олександра Кравчука засуджено на п’ять років позбавлення волі кожного, Олександра Паршакова — на три з половиною роки. Якби ж то всі вони, сидячи за гратами, усвідомили те, що втрачають молодість, яка ніколи вже не повернеться, покаялися й зрозуміли, що продають своє життя за смердючу самогонку та вбивчі наркотики.
Михайло КВЯТКОВСЬКИЙ,
Володимир КАЛИТЕНКО.