У Шацькому районі, тобто в озерному краї, де колись було і багато річок та річечок, що текли серед боліт, сьогодні можна побачити магістральні канали і канали внутрішньої мережі осушувальних систем...
У Шацькому районі, тобто в озерному краї, де колись було і багато річок та річечок, що текли серед боліт, сьогодні можна побачити магістральні канали і канали внутрішньої мережі осушувальних систем. Саме тут проведено величезні обсяги меліоративних робіт в шістдесятих-сімдесятих і навіть вісімдесятих роках, коли вже був Шацький національний природний парк. Прип’ять теж стала тим самим магістральним каналом. Що вже говорити про якісь незначні притоки?! Всі вони мали свої назви, які залишились в минулому. А в обліку волинських річок, яких нараховується 132, значаться як «струмки без назв». Коли мова заходить про малі ріки Волині, то знову і знову доводиться звертатись до наслідків осушення. Бо в який би куточок області не заїхав, побачиш одне і те ж: річки спрямлені. Це вже не ті природні водойми, русла яких віками петляли в заплавах. Прип’ять, яка протікає в межах Волині на відрізку 172 кілометри, на території Шацького району також спрямлена. І біля села Положеве ми ледве її «не проскочили»— такий же місточок, яких сотні в різних районах, такий же магістральний канал. Як у фільмі «Іронія долі» — і в Москві, і в Ленінграді є вулиця Будівельників, є на ній будинок 25... І одним ключем можна квартири відкривати. Видно, що проводиться догляд каналу — він обкошений, почищений. Створено прибережну захисну смугу. Тобто витримуються всі вимоги водного законодавства. І навіть є інформаційний щит, який регламентує для тих, хто не знає, вимоги в прибережній смузі. Але нема класичної річки із звивистим руслом. Нема болота в заплаві — зате вражають порослі бур’янами поля. Знову ж таки це враження еколога — головного спеціаліста державного управління екоресурсів у Волинській області Валентина Мотронюка і погляд журналіста, який багато літ виступає на захист природи. Але, як сказав Валентин Васильович, думки екологів ніколи не стикуються із завданнями меліорації та її наслідками. Тому-то важливо було почути з цього приводу міркування представника влади, тих, хто хазяйнує в цьому поліському краї. І голова Шацької райдержадміністрації Володимир Найда висловився однозначно: — Річка Прип’ять у верхів’ї в сімдесяті-вісімдесяті роки, коли почалась активна меліорація, практично втратила себе. Магістральний канал навіть не там проліг, де було русло річки... Десь двадцять років меліоровані поля давали віддачу. Власне, поки величезні кошти держава направляла на добрива, на догляд за меліоративною системою. Сьогодні ці поля стають пусткою, заростають бур’янами. Торік у верхів’ї Прип’яті хтось підпалив бур’ян, а якраз був вітер — в результаті сталась пожежа, і 200 гектарів торфу за пару тижнів згоріло. Закінчилось тим, що екскаваторами було обкопано територію до материнської породи і таким чином припинено поширення вогню. Сьогодні пилюка піднімається стовпом із згарища, несе її за вітром. І це на Поліссі, яке в кожного асоціюється з болотами! Голова Шацької райдержадміністрації родом з Ківерцівського району. Але вже тридцять літ він в озерному краї і знає, як тут ще було до меліорації. — Те, що сталось із Прип’яттю, її притоками, — говорить він, — ще раз підтверджує, що втручатись нерозсудливо в природу не можна. Я ще бачив чудову річку. Було болітце довкруг, де гніздились птахи, де була гарна поліська природа. Я впевнений, що через років двадцять може відновитись те, що було колись. — Але це ж знову величезні кошти потрібні на ренатуралізацію? — Ні, головне, не втручатись, і це вже буде допомога природі. Отож, Володимир Найда сам заговорив про те, що треба «з мізками» робити все, що пов’язане з природою. І чи варто робити те, що протягом тридцяти років, як кажуть, вичерпало себе? Чим це пояснити і виправдати? Хіба що недалекоглядністю, внаслідок якої стались незворотні зміни, бо вже ніколи ми не побачимо ріки Волині такими, якими вони були. Територія Шацького району — особлива. Тут, у верхів’ї Прип’яті, проходить основний Європейський вододіл: Прип’ять — це басейн Дніпра і Чорного моря, Західний Буг — басейн Вісли і Балтійського моря. Верхів’я Прип’яті, з її, до речі, нечисленними притоками — це в минулому малопрохідні болота, які в господарстві практично не використовувались (хіба трохи сіна можна було вкосити, і то взимку). Але заступник голови Шацької райдержадміністрації Адам Дударчук, який у свій час досліджував у дипломній роботі озерний край, сказав: — Проект меліорації в цьому регіоні — це в мініатюрі проект повернення річок Сибіру. Хіба не парадокс: заплаву Прип’яті осушили, а як в якусь пору бракувало води у річці, то закачували із Західного Бугу. Для цього у селі Забужжя було збудовано спеціальну насосну станцію. По-перше, це були величезні затрати, які, як кажуть, виїденого яйця не варті. По-друге, якість води у Західному Бузі гірша, як у Прип’яті. Колись тут гніздились перелітні птахи. А що зараз — сухі торфовища? Хотілось почути і думку меліораторів з приводу того, що сталось з Прип’яттю, взагалі річками Полісся після масштабного осушення. Це питання я задала начальнику Шацького управління осушувальних систем Миколі Павлічуку. Звичайно, передбачала, що, як спеціаліст галузі, він захищатиме «честь мундира». Але те, що почула, перевершило мої прогнози. Я зустрілась з дуже і дуже оптимістично настроєною людиною. Микола Павлічук вірить, що меліоровані землі, які сьогодні поросли бур’янами, будуть ще використовуватись за призначенням. І сама меліоративна система запрацює сповна. Правда, завдяки, на його думку, іноземним інвестиціям, спеціалістам, які «приїдуть до нас з-за кордону і навчать працювати». Це добре, що після осушення більше води із Прип’яті пішло в Дніпро («А з Дніпра ж п’ють воду понад тридцять мільйонів людей!»). На жаль, як здається, вирішуючи проблему глобальну було загублено Прип’ять у верхів’ї і її притоки. Хіба це нормально, що на Волині сьогодні важко знайти річечку в її природному стані?! Ось і Копаївка (це вже притока не Прип’яті, а Західного Бугу) спрямлена, заплава її осушена. Мешканці села Піща, біля якого вона протікає, із захопленням згадують ті недавні часи, коли на полях біля річки після меліорації хороші врожаї були — і буряків, і картоплі, зернових. І «не по мокрому ходили, забрьохані, а в тапочках». Але в той же час скрушно додає поважна бабуся Тетяна Яковініч: — Все перемінилось. Не та річка, яку пам’ятаю з дитинства. На болоті колись птаства було багато, вужів, гадюк, а тепер довкруг голо і сухо. Сіна нема де зробити. Колись ми в Копаївці купались. Тепер в ній води по щиколотки. — Після меліорації, — говорить ще один мешканець села Піща Іван Юрчук, — справжнє озеро стояло в повінь біля старого моста, який не міг воду перебрати. Глупо, що зробили меліорацію. І вже на моє запитання, чому ж «глупо», чоловік каже: — Природу порушили. Є в нас біля села озеро Піщанське. Зовсім неподалік від нього прокопали нове русло Копаївки. Та так, що канал глибший зробили, як озеро, і вода з нього пішла. А з нею і риба. Озерце заростає, це кожен бачить. Якби ж то мова йшла про одне озеро, але ж осушення торкнулось цілої системи озер цього краю. Островенське, Луки, Світязь, Люцимир, Чорне, Пулемець — всі вони серед боліт були пов’язані між собою. — Була єдина гідрологічна система, — говорить головний спеціаліст державного управління екоресурсів Валентин Мотронюк.— Озера мали як поверхневе, так і підземне живлення. Крім того, Прип’ять і її заплава були природним акумулятором вологи, і благодатно почувалась тут флора, фауна. Це вже думка спеціаліста на підтвердження того, що кажуть поліщуки: в природу взагалі треба втручатись «з розумом». Катерина ЗУБЧУК.
