До 1947 року на узвишші в центрі села Сереховичі Старовижівського району в оточенні старезних кленів височіла велика дерев’яна красуня-церква...
До 1947 року на узвишші в центрі села Сереховичі Старовижівського району в оточенні старезних кленів височіла велика дерев’яна красуня-церква. Якраз на храмове свято того року місцевий батюшка після служби Божої організував парафіян для допомоги в збиранні врожаю незрячої вдови, яка жила на хуторі. Сам теж взяв участь. Женці ще не скінчили роботи, як згустилися хмари, закрутило, завихрило, з високості вдарила блискавиця в церкву. Вона спалахнула велетенською свічкою, згоріла дощенту вмить. Дехто казав, що то небесна покара за гріх працювати у храмове свято. Усі ці роки парафіяни великого гарного села молилися у невеличкій цвинтарній церковці, яку в часи більшовицького атеїзму теж хотіли прикрити чи знести. А селяни мріяли про новий храм. Організаторами богоугодної справи стали Марія Євтушик, Варвара Бондарчук та багато-багато жертводавців. Церква зводилась усім миром. Минулої неділі, напередодні свята Іллі, відбулось освячення і відкриття храму, який носить назву того ж небесного покровителя, яку носила колишня церква. Такого велелюддя, яке було на цьому торжестві, село, мабуть, не бачило. Бо прибули не лише місцеві, а й жителі довкружніх сіл, земляки, доля яких розкидала по різних куточках України. Освячення храму і богослужіння велись під орудою владики УПЦ Серафима. А наступного дня першу службу на храмове свято в новоосвяченому храмі здійснив місцевий священик з Серехович отець Валерій Балюк.
